Від смертельної рани на дуелі 180 років тому помер Олександр Сергійович Пушкін.
Класик російської і світової поезії народився 1799 року в Москві. Здатність до творчості у Олександра була закладена в сім’ї – батько Сергій Львович був поетом-аматором, а дядько Василь Львович – досить відомим літератором. У 12 років юнак вступив до Імператорського Царськосельського ліцею поблизу Санкт-Петербурга. В ліцеї у юного Пушкіна вперше відкрився творчий дар, який був належним чином оцінений його вчителями.
Після закінчення ліцею влітку 1817 року Олександр Пушкін у чині колезького секретаря вступає на службу в Колегію закордонних справ. У цей період починає роботу над першою великою поемою “Руслан і Людмила”. Незабаром Пушкін отримує призначення на службу в Кишинів у канцелярію генерала Івана Інзова. Причиною цього стали вірші, які, за словами тодішнього генерал-губернатора Петербурга Милорадовича, “були несумісні із статусом державного чиновника”.
Починається так зване “південне заслання” Пушкіна. У Кишиневі завершив поему “Кавказький бранець”, яка одразу після публікації принесла автору славу і визнання.
Олександр Пушкін багато подорожував землями України. Майже рік прожив в Одесі, не раз відвідував Київ, Катеринослав, Кам’янку, південну місцевість – Таврію, помістя Родзянків у Хорольському повіті. Цікавився українським фольклором, мав друзів, вихідців з України: Миколу Гоголя, Михайла Максимовича, Ореста Сомова, Василя Туманського. Біля Києва жили його друзі Раєвські, в Кам’янці – Давидови. Українські мотиви, події і пейзажі постають у поемах “Полтава”, “Цигани”, “Брати-розбійники”, у вірші “Пісня про віщого Олега”…
У 1824 році поет подає прохання про відставку, яке задовольняють. Він прямує до своїх батьків у Михайловське (маєток у нинішній Псковській області). Там пише ряд відомих творів, серед яких – знаменитий вірш “Я пам’ятаю мить чудову…”
Цікава історія цього твору. Присвячений він лубенчанці Анні Керн, дружині генерала Єрмолая Керна, уродженій Полторацькій. Поет познайомився з молодою генеральшею в 1819 році в Петербурзі в домі її тітки Єлизавети Оленіної. Через кілька років знайомство переросло в дружбу й романтичне почуття. На садибі Тригорське, неподалік Михайловського, гостюючи у родичів, Анна часто зустрічалася з поетом. Перед її від’їздом до Риги він передав жінці примірник другої глави “Євгенія Онєгіна”. Між нерозрізаних сторінок Анна побачила складений аркуш паперу з віршованими рядками. Прочитавши, вона зашарілася й намагалася заховати папірець у скриньку. Несподівано знітившись, автор вихопив у неї свій дарунок. Насилу умовила віддати назад…
Олександр Сергійович переїжджає в нижньогородський маєток свого батька Болдіно, там з-під його пера виходять “Маленькі трагедії”, “Повісті Бєлкіна”, “Казка про попа і наймита його Балду”, “Домик у Коломні”. Також поет пише останні глави “Євгенія Онєгіна”, початого ще в Кишиневі, та безліч віршів. Цей період у дослідників-пушкіністів має назву Болдінської осені, найвищого розквіту творчості літератора.
У лютому 1831 року Олександр Пушкін вінчається в Москві з Наталією Гончаровою, правнучкою українського гетьмана Петра Дорошенка, і переїжджає до Петербурга. Знову вступає на державну службу як історіограф й одержує дозвіл працювати з історичними архівами. Хоче написати історію Петра І, описати селянське повстання під проводом Пугачова, для цього подорожує місцями, пов’язаними з подіями повстання: Нижній Новгород, Казань, Оренбург тощо. Згодом працювати з державними архівами йому заборонили. В цей час посилюється громадська критика поета, його твори вилучаються цензурою.
…Восени 1836 року виникає конфлікт Пушкіна з французьким офіцером Жоржем Шарлем Дантесом, причиною була ображена честь поета і його дружини.
27 січня 1837 року Пушкін був поранений Дантесом на дуелі на Чорній річці й через два дні, 29 січня (10 лютого за новим стилем), вдома помер від перитоніту.
“Сонце російської поезії закотилося”, – написав літератор Володимир Одоєвський на смерть Пушкіна. На відспівування в Конюшенній церкві Петербурга зібралася безліч людей. Похований Олександр Сергійович на кладовищі Святогорського монастиря біла Пскова.
У подружжя Пушкіних було четверо дітей – Марія, Олександр, Григорій і Наталія. Нащадки поета нині живуть у Росії, Англії, Бельгії, Німеччині, США. Одна з онучок Пушкіна вийшла заміж за внучатого племінника Гоголя, заснувавши полтавську гілку роду Пушкіних-Гоголів.
Пам’ятники поету поставлені в понад 40 країнах світу, в тому числі в багатьох містах України. Є монумент Пушкіна також на однойменній вулиці в Полтаві.