– Брат за мене старший лише на рік і кілька місяців. Батьки переїхали з Мукачевого в Новосанжарський район, коли Васі було чотири, а мені йшов третій. Обидва ми школу в Крутій Балці закінчили. Зі мною вчителям доводилося складніше, а Василь нікому клопотів не завдавав, – Микола з гордістю розповідає про брата. – Він після школи пішов учитися на програміста у полтавський ліцей. Коли ж його призвали на строкову, відібрали до президентського полку – не кожному така честь випадає.
Після армії Василь служив у Нових Санжарах, у райвідділі міліції. На початку 2015-го у складі батальйону спецпризначення був направлений у зону АТО. Службу ніс у Дебальцевому й Костянтинівці. Пригадується, як після повернення він приходив у редакцію новосанжарської “районки” разом із колегою та ще й кумом Ігорем Вовком. Розповідали, як складно було, і ні слова про те, як небезпечно. Саме тоді сепаратисти свою техніку і живу силу кинули на загарбання Дебальцевого. Точилися жорстокі бої…
Після повернення Василь продовжив службу у райвідділі. Коли оголосили набір поліцейських, подав документи й успішно пройшов відбір, став патрульним в одному з райвідділень Харкова. Знаходимо в Інтернеті відеосюжети: ось Василя викликали на головний міський ринок Харкова, де активісти виявили, що продавці торгують маковою соломкою; ось трапилася дорожньо-транспортна пригода…
– Я працюю перевізником у Полтаві. Того дня мав їхати на Харківщину. Вже був у дорозі, коли зателефонували і повідомили, що брат у реанімації. Як бути? Не відміниш же відповідальний рейс. Повідомив мамі, замовив таксі, – Миколі важко згадувати…
Василь того вечора був не на службі. На квартиру повертався після опівночі. Відеокамера зафіксувала: він уже підійшов до дверей під’їзду, як раптом вибігли два молодики, в одного в руках пістолет, в іншого – ніж. Василь впав на сніг, один із нападників вдарив його ногою по голові, топтався. Затим зловмисники зняли з хлопця куртку, забрали документи, мобільний телефон, гроші й хутко зникли.
Кілька годин, не приходячи до тями, Василь пролежав на морозі, доки на нього не натрапили двоє чоловіків. Замість того, щоб викликати “швидку”, вони затягли непритомного до під’їзду. Коли вже почало світати, житель однієї з квартир виводив на прогулянку собаку, побачив напівживого сусіда, але зателефонував медикам тільки після того, як вигуляв пса (!).
Впродовж більше місяця Василь Маркович перебував у реанімації у вкрай тяжкому стані, потім його перевели до нейрохірургії. Він нарешті почав самостійно дихати.
– Вражені глибинні структури мозку, які відповідають за життєво важливі центри. Пошкодження мікроструктурного характеру – на рівні клітин мозку, – описав стан поліцейського заступник головного лікаря з хірургічної роботи Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги Андрій Козаченко.
На лікування Василя родичі щоденно витрачають по кілька тисяч гривень. Допомагають колеги-патрульні з Харкова, з інших регіонів України. Відгукнулися вони після того, як побачили сюжет про нашого земляка по телеканалу СТБ. “Заворушилися” й високопоставлені київські чиновники. Вирішується питання про переведення Василя на лікування до столиці, а затим – до ізраїльської клініки. Київські фахівці, оглянувши нашого земляка, зробили висновок, що його можна повернути до нормального стану, але потрібне дороге лікування в Ізраїлі.
Для того, щоб вилікувати Василя, потрібна велика сума коштів. Родина Марковичів має скромні статки, тому без допомоги громади просто не обійтися. Проявімо милосердя, благородство душі. Нашої з вами підтримки потребує молодий чоловік, котрий минулого року став татом. Допомоги просять згорьовані батьки, вся родина Марковичів.
Не будьмо байдужими. Допоможімо врятувати життя Василя Марковича! Кошти можна переказати на банківську картку “ПриватБанку” матері – Маркович Віталії Василівні: 4149 4393 9495 9153.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст