У  Кобеляцькому музеї літератури і мистецтва імені  Олексія Кулика проходить виставка художніх робіт Олександра Кулика. Принагідно відбувся творчий вечір митця, який мешкає у селі Чорбівка. Наша газета вже знайомила читачів із творчістю земляка, який переселився на рідну землю із міста Торез Донецької області, коли там почалися воєнні дії.
На зустріч із високим мистецтвом та його творцем до музею прийшли кобелячани різного віку. Їхній увазі було представлено 25 картин художника. На жаль, відсутність вільної площі не дозволяє широко демонструвати творчість наших митців­земляків (багато експонатів складено у фондах, для яких також недостатньо місця), це стосується і полотен останньої виставки. Дозволивши собі невеликий ліричний відступ, озвучу думку багатьох кобелячан, які відвідували творчі заходи в музеї, про те, що приміщення необхідно розширювати. В ідеалі потрібні виставкова зала, зала для проведення відкритих заходів. Приміщення просто переповнені експонатами, кількість яких зростає. Серед них – привезені із зони АТО.
Та повернімося до творчого вечора Олександра Кулика. Він, ніяковіючи від уваги до себе, ділився думками про життя і творчість. Відповідаючи на запитання колеги по творчому цеху Сергія Коломійця, який із художньою майстерністю вів цей діалог, він сказав: “Малював я, скільки себе пам’ятаю. Мама, проста сільська жінка, вишивала, робила мережки, трохи малювала. Мені завжди подобалася природа. Я носив із собою якісь альбоми, малював на уроках, за що мені дорікали вчителі, хоч, правда, і хвалили. Потім я став професійним художником, багато викладав. Хто такий художник? Це – стан душі. Не обов’язково мати спеціальну освіту. Я з цього приводу згадую свою бабусю, її інтелігентність. Вона, як і талант, не дається з наукою, вона – від Бога. От і малювання – це такий стан, коли ти знаходишся ніби під наркозом. Це важко пояснити логічно. Свою роботу я не можу вдруге повторити. Копії – невдячна справа. Тут бачу дітей, хочу дати їм пораду. Хто малює, малюйте звичайними кольоровими олівцями і акварельними фарбами чи гуашшю, а не фломастерами. Фломастер – нежива штука. А професійні фарби дуже дорогі, як і полотна та ґрунтовка”.
Олександр Валентинович зацікавився творчістю молодого художника­портретиста Олега Китастого, котрий був присутній на вечорі, і пообіцяв йому всебічну допомогу.
На запитання про творчі пріоритети Олександр Валентинович відповів: “Я люблю класику. В музиці – хори й оркестри (Поля Моріа, Джеймса Ласта, Фаусто Папетті), класичний джаз, бо там грають віртуози. В усьому віддаю перевагу серйозним підходам, високому класу. Метри художньої майстерності? Дуже поважаю Тетяну Яблонську, вона – геніальна художниця, на жаль, недооцінена. Багато збирав книг і репродукцій різних художників. У мене багата бібліотека французьких імпресіоністів”.
– Олександр Валентинович – мій сусід, знаю всю його родину. Люди щедрі, гостинні. Картини його – по усьому селі в хатах є. Природа на картинах – наша, сільська. Можна впізнати ту чи іншу місцину. Щоразу на подібних зустрічах замислюєшся, скільки ще земляків, які заслуговують на визнання, – сказав Василь Мирошнеченко, депутат міської ради.
Говорячи про винуватця заходу, фотохудожник Костянтин Бобрищев згадав про унікальність чорбівського краю, наголосив на патріотизмі художника, його любові до рідної землі.
– Він творить, і це – головне. Обговорення картин –  предмет для фахівців. Для мене ж Олександр Кулик як людина – унікальний.
Спорідненість натюрмортів митця з роботами Катерини Білокур підкреслив ведучий заходу, поет і художник Сергій Коломієць.
Голова райдержадміністрації Таміла Шевченко зазначила, що у роботах художника побачила щось своє, близьке і рідне.
Музичними вітаннями, які прозвучали для художника від Ніни Анохіної, Аліма Чесака, Зої Лях, Тетяни Прохар, Надії Колкової, Людмили Дейнеги, він був щиро зворушений. І по закінченні вечора зізнався, що йому доводилося “тусуватися” у творчих колах Донецька, інших великих міст, брати участь у різних творчих заходах та авторських виставках, але ніде так не зігрілося його серце, як під час зустрічі із земляками у Кобеляках. Олександр Кулик висловив вдячність організаторам та подарував музею картину­натюрморт “Гарбузи”. Подарунок музею зробив і Костянтин Бобрищев – він передав кілька своїх книг.
А для того, щоб виставка і вечір відбулися, постаралися директорка музею Тетяна Чешко, його працівники Світлана Кравченко, Юлія Руденко, ведучий заходу Сергій Коломієць, кобелячанин Вячеслав Колодочка, літератор Сергій Петренко та авторка цього матеріалу.
…Залишається відкритим питання родинних зв’язків митця із засновником музею Олексієм Куликом. Адже куток Горішню в Кунівці, де народився Олексій Іванович, і Комарівку, в якій з’явився на світ Олександр Валентинович, розділяє тільки річка Ворскла. Обидва – художники і обидва – закохані у рідний край його сини.
Виставка діятиме до кінця лютого. Відвідайте обов’язково – не пожалкуєте!

Олена ХАРКІВЕЦЬ
Журналіст