Відомий український письменник, журналіст, кіносценарист Євген Гуцало народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животів (нині – Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. Світ дитинства, розтерзаний і водночас незмірно поглиблений великою трагедією війни, становить джерельну основу його творчості. До нього знову й знову повертається письменник на різних етапах свого літературного шляху. Важко сказати, коли відбулася перша проба пера майбутнього письменника. Сам він, жартуючи, згадував: “Здається, я писав завжди”.
У 1959 році Євген Гуцало закінчує Ніжинський педінститут, якийсь час працює в редакціях газет, видавництві “Радянський письменник” (нині – “Український письменник”), а згодом повністю зосереджується на професійній літературній роботі. Активно друкуватися почав 1960-го, а через два роки вийшла перша збірка оповідань “Люди серед людей”. Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходять нові збірки письменника: “Яблука з осіннього саду” (1964), “Скупана в любистку” (1965), “Хустина шовку зеленого” (1966), “Запах кропу” (1969) та інші.
Євген Гуцало почувався найбільш невимушено, розкуто, описуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози.
Назва першої книжки – “Люди серед людей” – програмова: її можна застосувати до всього літературного доробку Євгена Гуцала.
У 1960-ті поряд із ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями у прозі з’являються друком дві повісті – “Мертва зона” (1967) та “Родинне вогнище” (1968, інша назва – “Мати своїх дітей”).
На початку 1970-х виходять друком лірико-психологічна повість “Дівчата на виданні”, дилогія “Сільські вчителі” та “Шкільний хліб”.
Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: “Олень Август” (1965),  “З горіха зерня” (1969), “Дениско” (1973), “Саййора” (1980), “Пролетіли коні” (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії.
Дитяча проза (точніше – книжки для дітей і батьків) Євгена Гуцала прикметна особливим, по-гуцалівськи поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну “країну дитинства” письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу – в новому баченні, про що свідчать цикл “Оповідання з Тернівки”, книга “Княжа гора”.
У 1981 році вийшла друком перша поетична збірка Євгена Гуцала “Письмо землі”. Далі з’являються збірки віршів “Час і простір” (1983), “Живемо на юрі” (1984), “Напередодні нинішнього дня” (1989). Так рівно через 20 років після першої поетичної добірки “Зелена радість конвалій” повертається письменник до лірики.
Євген Гуцало – лауреат Національної премії України імені             Т.Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, міжнародної премії фундації Антоновичів, премії імені Івана Огієнка. Його книги перекладені багатьма мовами світу.
Феномен Євгена Гуцала – у непохитній вірності слову, в такому служінні йому, яке виключало розмінювання на будь-які інші види, нехай і корисної, діяльності.
Письменника-сподвижника Євгена Гуцала не стало 4 липня 1995 року, на 58-му році життя.
Незадовго до смерті письменник закінчив цикл гострих полемічних статей, присвячених україно-російським відносинам. Вони друкувалися в газеті “Літературна Україна”, а окремою книгою під загальною назвою “Ментальність орди” їх було видано уже 1996 року. Про свою роботу над нею Євген Гуцало під час вручення йому премії Антоновичів сказав: “Мабуть, я сам – такий, як є, не міг би раніше написати “Ментальність орди”. Але ж гріх було не задуматися над співжиттям, з дозволу сказати, російського та українського народів на українській таки землі, гріх було не задуматися над росiйською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність, нашу по-своєму дуже специфічну структуру української вдачі. Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності і патологічного розбою нам постійно нав’язувався культ російського народу, нам постійно нав’язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависті до праці, нав’язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспективності, цивілізація мародерства. Зрештою ота війна в Чечні, яку бачимо сьогодні. Така сама Чеченська війна велася в Україні завжди. Тут завжди вистачало тих контрактників, які прибували на заробітки, як нині приїжджають контрактники з усієї Росії на заробітки – вбивати! – в Чечню. І хіба Україну не закладено в цю страхітливу цивілізацію постійного пограбування й мародерства, геноциду, хіба сьогодні, як і завжди, Україна не є отією шевченківською покриткою? Україна була і є “рабою рабів”, бо такою “рабою рабів” є Росія, іншою вона бути не здатна, але чи можемо ми змиритися й сьогодні з роллю “раби рабів” – України? І чи може тут наша література грати пасивну роль?..”
Уже багато років немає з нами Євгена Гуцала, не дожив він до страшного нашестя орди вже на українські землі, а його книга стала ще актуальнішою сьогодні.
Так само не втратили актуальності й десятки повістей, романів, оповідань і віршів Євгена Гуцала. А, як відомо, письменник живе доти, доки його книжки читають.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.