У  День пам’яті жертв голодоморів, який щороку відзначається в Україні в четверту суботу листопада (цього року – це 26 листопада), в усіх християнських храмах звершуються заупокійні богослужіння за нашими закатованими голодом співвітчизниками.

Кожен, хто не хоче бути байдужим, може прийти цього дня до храму й поставити свічку за мільйони українців, які померли від голодної смерті у 1921–1922, 1932–1933, 1946– 1947 роках. Присвячена вічному упокою їхніх невинних душ молитва з’єднає нашу націю на всіх континентах земної кулі.
Голодомори на врожайних українських землях – це найжорстокіші прояви порушення Божої заповіді “Не вбий!” більшовицькою владою – владою бузувірів і загарбників, які захопили Україну й хотіли знищити її великий і непокірний народ. Варто пам’ятати, що в той страшний час перед фізичним голодом багато людей пережило ще й голод духовний, коли приєднувалося до більшовицьких ініціатив із руйнування церков, знущань над святинями, відречення від рідної мови й культури на користь “старшого брата”.
У проповідях жалобного дня священики просять Всемилостивого Господа упокоїти душі всіх наших предків, яких забрала голодна смерть, а нині сущих українців наділити мудрістю не збайдужіти ні до тих далеких у часі подій, ні до того, що відбувається нині на сході України. Нагадують, що найпотужнішою обороною від повторення людожерського кремлівського тріумфу для українців має залишатися захист своєї віри, мови й культури. Закликають усвідомити, що смертоносні події 1932–1933 років – це наша національна Голгофа, ставлення до якої завжди буде мірилом нашої здатності називатися нацією.