Завтра у радійників, телевізійників і зв’язківців професійне свято. Як завше, працівники цієї сфери, проведуть його в роботі, готуючи й випускаючи в ефір свіжі новини, передачі, пильнуючи за функціонуванням телефонних ліній та інтернет-мереж. Таку вже діяльність обрали – трудитися задля створення якісного інформаційного продукту, справді громадянського суспільства. Яка роль у цьому радіо й телебачення Полтавщини, які перспективи, які проблеми долають, що вже зроблено й до чого прагнути? Про це розповідає тимчасово виконуючий обов’язки директора виконавчого філії Національної телекомпанії України “Полтавська регіональна дирекція “Лтава” Анатолій МІШИН.

– Анатолію Вікторовичу, нині й у друкованих, і в електронних засобах масової інформації проходять складні, глибокі процеси реформування. У чому вони полягають для державного телебачення і радіомовлення взагалі та для “Лтави” зокрема?
– Наше офіційне найменування – не Полтавська обласна державна телерадіокомпанія “Лтава”, як було раніше, а філія Національної телекомпанії України “Полтавська регіональна дирекція “Лтава”. Нині перебуваємо в перехідному етапі: вже не державні, але ще й не суспільні остаточно. Проте рухаємося у напрямку суспільного мовлення. Все йде до того, що з  1 січня 2017 року Національна телекомпанія України, регіональною філією якої ми є, перетвориться на Національну суспільну телерадіокомпанію України – з НТКУ в НСТУ. Уже сформовано Наглядову раду, до складу якої входять представники парламенту, творчих, професійних спілок. Саме ця інституція обере президента НСТУ.
Завдання Наглядової ради – контролювати, щоб ми відповідали статусу суспільного мовлення. Перш за все, я так розумію, маємо відображати й задовольняти інтереси усього суспільства. Суспільство ж натомість має пильнувати, наскільки добре справляємося із покладеними на нас обов’язками.
Ми нині активно присутні в соціальних мережах, у нас офіційний сайт, де можна переглянути свіжі новини і програми, послухати радіо й подивитися телебачення в он-лайн-режимі. Отримуємо багато компліментів, але й чимало критичних зауважень. За критику я особливо вдячний, бо це нас тримає в тонусі. Так має бути. Подібної співпраці й водночас адекватного контролю суспільства ми очікуємо й вважаємо, що це буде корисно всім.
Головна ж проблема в роботі поки що передається нам, так би мовити, по естафеті. Це – недостатнє фінансування. Через це нині втрачаємо найцінніше – кадри. Люди, які набувають у нас досвіду, врешті-решт йдуть працювати туди, де платять більше: або на центральні теле-, радіоканали, або в прес-служби. Певна річ, це дуже непокоїть.
– Серед радійників і телевізійників дуже популярне слово “контент”. Тож чим цей контент нині відрізняється від, скажімо, минулорічного?
– Мабуть, нашою рідною мовою “контент” можна перекласти як “зміст”. У плані контенту ми вже давно суспільне мовлення, бо в нас програми – на всі категорії глядачів і слухачів. Якщо говорити про зміни в програмному наповненні, які відбулися упродовж року, то вважаю найголовнішим те, що з 1 липня на “Лтаві” – спільна служба новин, а не, як раніше, окремі редакції новин радіо й телебачення. Це, між іншим, світова тенденція в телерадіокомпаніях. Такий формат економить кошти. Водночас наші журналісти набувають широкоспектрального професіоналізму, готуючи сюжети на радіо й телебачення, а також для нашого сайта. Тобто в одного журналіста, по суті, три спеціалізації.
Універсальні професіонали – це, безумовно, служба новин. Еліта нашої філії, як і в будь-якій телерадіокомпанії. Проте поняття “еліта” не означає “вершки журналістської “тусовки”. Це – професіоналізм, креатив, ініціатива й робота за будь-яких погодних, економічних чи ще якихось обставин!
Говорячи про нові телепроекти “Лтави”, варто згадати, що з жовтня виходить в ефір щотижнева програма “Правда”. Це – журналістські розслідування. Вважаю, що давно мали реалізувати подібний проект, бо тем є багато, передовсім щодо корупції. Крім того, на мою думку, ми вже професійно готові до створення відповідного продукту. Тетяна Городянин – локомотив, нехай вибачає Тетяна, що про жінку так кажу, але вона є уособленням стрімкості й потужності редакції журналістських розслідувань. Вона готує і веде програму на високому професійному рівні.
Безумовно, ми вже відчули черговий головний біль, як і прогнозували. Одержали шквал телефонних дзвінків із “порадами” не поспішати (я пом’якшую вислови) випускати програму такого змісту, тематики, бо потрібно, на думку доброзичливців, ще розбиратися. Інакше, кажуть, на нас чекатимуть судові процеси. Вважаю, що для такої програми така реакція – своєрідний комплімент. Уже (тричі стукає по столу. – Ред.) другий місяць працюємо, то жодного разу не затримали вихід програми. Виходимо тоді, коли вважаємо, що випуск на сто відсотків збалансований, тобто в ньому представлені думки всіх учасників конфлікту. І ми, і глядачі вже встигли полюбити “Правду”.
Також створили програму формату ток-шоу – “Акценти”. Виходить в ефір із понеділка по суботу. У студію “Акцентів” запрошуємо представників влади, громадськості, експертів, щоб був діалог, який допоміг би глядачеві стати опосередкованим чи безпосереднім учасником теми, що обговорюється, отримати відповіді на питання, які його непокоять. І в цій програмі чітко простежується принцип суспільного мовлення – баланс думок.
На “Акценти” запрошуємо людей різних, часом діаметрально протилежних політичних поглядів, переконань. Втім прикро, що вони, особливо політики, не завжди виконують обіцянки взяти участь у ток-шоу, де відбувається відкрита чесна дискусія. Дуже вразив такий випадок. На минулій сесії обласної ради розглядали деякі кадрові питання. Це була резонансна тема. Тому ми запропонували представникам фракцій, які брали участь у дискусіях, після сесії обговорити порушену проблему в ефірі. Нас запевняли: “Прийдемо”, а потім в останній момент всі відмовилися, окрім фракції “Свобода”. І ця ситуація нас дуже здивувала, бо в депутатів була можливість пояснити виборцям свою позицію щодо важливого резонансного питання, але вони нею не скористалися. Є в нас проблема з депутатами обласної ради. Вони, на мій погляд, не дуже прагнуть до відвертих дискусій у теле-, радіоефірі.
– А як щодо радіоконтенту?
– Коли йдеться про мовника, то говорять переважно про телебачення. Чомусь вважається, що телемовлення більш популярне в Україні. Хоча в багатьох країнах світу, наприклад, у державах Скандинавії, радіо популярніше як суспільний мовник, ніж телебачення.
Наше полтавське радіо, однозначно, одне з найкращих в Україні. Це я без зайвої скромності кажу. Працює обласне радіо, а також мовимо на FM-частотах (радіо “Ваша хвиля”. – Ред.). Відповідно до реформи обласне радіо виходить в ефір упродовж шести годин на добу (дві години – на дротах і чотири – ефірне мовлення). Окрім нас, на цій частоті працює Національне радіо. Ну що ж, непоганий формат. Маємо що розповісти упродовж відведеного часу.
Якщо говорити про цьогорічні прем’єри на радіо, то це, безумовно, програма “Ми: держава, народ, час”. Назва дещо пафосна, але передача про наболіле в нашому суспільстві: від облаштування велодоріжок у містах до відповідальності держави за переселенців. Всім рекомендую. Це така дуже хороша радіодокументалістика.
Взагалі документалістика, вважаю, – це здобуток “Лтави”, який нагромаджувався упродовж кількох десятиліть, багатьма поколіннями “лтавівців”, зокрема попередніми керівниками – заслуженим журналістом України, світла йому пам’ять, Василем Котляром, заслуженим журналістом України Миколою Ляпаненком, Євгеном Лопушинським. І за роботу в цій сфері ми завжди одержуємо нагороди. На прем’єрному Всеукраїнському телерадіофестивалі “Кобзар єднає Україну” минулого року наш телефільм “Три літа Тараса Шевченка”, автори якого Наталія Іванченко та Дмитро Старіков, здобув Гран-прі. Цьогоріч найвищу нагороду конкурсу виборола наша радіопрограма саме із циклу “Ми: держава, народ, час” під назвою “До побачення, качки”. Її автор – дуже талановита радіожурналістка Ольга Гладченко. Програми-переможці також можна знайти на нашому сайті.
Автори радіопрограм починають потихеньку робити телепрограми. Щоправда, на мене перші трішки ображаються, говорячи, щоб і телевізійники долучалися до створення передач на радіо. Можливо, згодом так і буде. Вже готуються такі дві цікаві передачі. Одна з них – краєзнавчого характеру, розповідатиме про туристичні принади полтавського краю. Інша базуватиметься на бутті звичайних людей. Наші кореспонденти вже їздять селами й містами Полтавщини. Зустрічаються з тамтешніми мешканцями, яких, з якогось дива, називають пересічними громадянами, а кожен із них неповторний – фахом чи захопленням, любов’ю до свого краю, прагненням його прикрасити чи просто причепурити. Покладаємо надії на цю програму і щодо розширення аудиторії теж.
У 2017-му нашому музичному телевізійному проекту “Квадрат Успіху” виповниться 20 років. Його девіз “Люби своє, українське” ми дуже цінуємо. Й оці квоти на україномовну продукцію для нас просто смішні. Ну які ще квоти на україномовну продукцію в Україні? Повсякчас “Лтава” звучить українською мовою, культурою, ідеєю.
– Досить часто в радіо- й телепрограмах “Лтави” звучать репортажі з буремного сходу. Ваші кореспонденти виїздять у зону АТО. Що залишається за кадром?
– На жаль, війна – сумна, трагічна реальність. Вона відлунюється постійно в інформаційних випусках “Лтави”. У нас є програми, які змінюють одна одну упродовж місяця. Першою виходить програма “Звичайні герої”. Вона знайомить із людьми, які несуть ратну службу в зоні АТО або вже демобілізовані чи повернулися у відпустку. Інша має назву “Лицарі Небесної Варти” й розповідає про тих, кого вже, на жаль, серед нас немає. Коли минає 40 днів після загибелі, смерті від ран чи хвороб бійця, ми звертаємося до рідних із проханням розповісти про їхнього брата, чоловіка, сина… Вважаю, що такі передачі нині потрібні.
Звісно, наші журналісти виїжджають і в зону проведення АТО. Найчастіше – Наталія Святцева. Цьогоріч вона була нагороджена орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Наталія – справжня волонтерка, виїздить до зони АТО з гуманітарною місією, але завжди бере із собою відеокамеру. Дуже часто вона бувала на Донбасі, коли тривала оборона Донецького аеропорту. Поверталася й привозила із собою гільзи – як пам’ять. Справді, за кадром залишаються небезпека, обстріли та й настороженість тамтешніх мешканців, ніде правди діти. Хоча бабуся Шура, щира українка з Донбасу, стала вже телезіркою “Лтави”. Ми дуже вдячні Наталії за таку роботу. Це – унікальні кадри для наших програм, новин. Вони, певен, увійдуть в історію української журналістики. Пишаємося працею нашої колеги. Також Костянтин Яхновський виїздив на передову. Якось повернувся й каже: “Ми були за 200 метрів від сепаратистів”, а в мене серце холоне. Слава Богу, Костя повернувся цілий-здоровий. Я лише один раз був у зоні АТО, в Маріуполі, а також відчув напругу нехай не фронтових, а прифронтових буднів. Нинішня війна, ну нікому не потрібна, крім якихось політиканів, ще довго відлунюватиме у наших серцях, душах, “лтавівських” програмах, “зорянських” публікаціях.
– Анатолію Вікторовичу, наше життя сповнене тривог, пересторог, болів і жалів. Але ж у ньому є й свята. Зараз це свято – на вулиці Раїси Кириченко, на вулиці Європейській…
– Аню, сприймаю Вашу метафору. Саме за цими адресами розташовані студії обласного радіо й телебачення. Але наша сфера не обмежується якимись конкретними адресами. Усіх колег вітаю із професійним святом. Щиро зичу їм, працівникам галузі зв’язку, нашим слухачам і глядачам доброго здоров’я, достатку, а всій Україні – мирного неба.
– Дякую за змістовну бесіду. Найщиріші привітання “лтавівцям”, усім колегам з електронних ЗМІ  від “зорян”.

Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”