“Цього високого кремезного чоловіка знали корінні полтавці, часто бачили, як він, накульгуючи, швидкою ходою простує центральними вулицями міста. Проте мало хто здогадувався, що в нього немає ноги і ходити йому дуже важко. Інші знали його як принципового керівника, пристрасного публіциста. І багатьом він був відомий як письменник, чиї книжки ніколи довго не лежали на полицях магазинів. Йдеться про Леоніда Бразова. Його життя було пов’язане з нашим містом, яке він оспівав під іменем Прослави і яке ніколи надовго не залишав. Як автор оповідань, повістей, романів Леонід Бразов зумів посісти достойне місце в сучасній українській літературі.
За життя Леонід Бразов видав 21 книжку загальним накладом понад 700 000 примірників. Вони виходили у видавництвах Києва і Харкова накладом 50–75 тисяч. Художні твори малої форми або фрагменти майбутніх книжок друкувалися і в газетах, журналах, альманахах. Бібліографія виданих його творів перевершує 130 одиниць. А ще залишилося багато ненадрукованих, і вийшли вони тільки до 90-річчя письменника. З нагоди цієї ж славної річниці Леоніда Бразова побачила світ книга про нього – “Батько”, де вміщено біографічні матеріали, наукові розвідки про його творчість, спогади фронтових побратимів, письменників, артистів, громадських діячів, науковців. Опубліковано також 2 томи його вибраних творів, переважна більшість яких за життя автора не друкувалися. Було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію “Відлуння голосу Леоніда Бразова”, учасники якої висловили пропозицію про заснування обласної літературної премії імені Леоніда Бразова. З великим успіхом пройшли в педуніверситеті, студентом якого він колись був, літературний вечір “Леонід Бразов – людина, письменник, громадянин” та в театрі імені         М. В. Гоголя засідання Слов’янського клубу “Мій батько”. Ці події висвітлювалися на сторінках полтавських газет, по радіо й телебаченню”.
Так розповідала десять років тому про свого батька, якого дуже шанувала і багато зробила для увічнення його пам’яті, нині, на жаль, уже покійна науковець-філолог і громадський діяч Лариса Безобразова. Нині у центрі Полтави, на вулиці Гоголя, 21/11, їхні портрети поруч на двох меморіальних дошках.
Леонід Петрович Бразов (справжнє прізвище – Безобразов) народився 9 листопада 1916 року в селі Велике Ладижине Машівського району в сім’ї селянина Михайла Сидоровича Дудченка та Софії Купріянівни (дівоче прізвище – Арсененко). 1919 року батько помер від тифу, а мати, забравши двох синів, переїхала до брата в Полтаву. Там вона вдруге вийшла заміж за Петра Лаврентійовича Безобразова. Він усиновив молодшого хлопця і виховував його як рідного.
Леонід Безобразов закінчив школу-семирічку в Полтаві, потім – фабрично-заводське училище. Після цього працював слюсарем на турбомеханічному заводі. Згодом став студентом робітничого факультету, а по його закінченні – першокурсником інженерно-будівельного інституту. 1936 року вступив на філологічний факультет Полтавського учительського інституту.
У 1938 році Леоніда Безобразова заарештували за сфабрикованими звинуваченнями як учасника “контрреволюційної троцькістської організації”, і майже одинадцять місяців він провів у в’язниці. Після звільнення екстерном склав екзамени в педінституті і, отримавши диплом учителя, працював у сільській школі.
1941 року добровольцем пішов на фронт. З червня 1941-го по травень 1942 року брав участь в оборонних боях. Після того Леонід Безобразов був командиром вогневого взводу 24-ї стрілецької дивізії 50-го артполку, брав участь у боях Сталінградського фронту, у визвольних боях за Крим, Литву. В боях під Кенігсбергом підірвався на протипіхотній міні, втратив стопу правої ноги. Йому зробили сім операцій із поступовою ампутацією аж до колінного суглоба.
На фронті Леонід Безобразов дописував у фронтові газети, тоді ж і взяв псевдонім Леонід Бразов.
У травні 1945 року його було демобілізовано, і він повернувся в Полтаву. Леоніда Бразова нагороджено орденами Великої Вітчизняної війни першого та другого ступенів, Червоної Зірки, медалями “За оборону Сталінграда”, “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.”.
Леонід Бразов був співробітником “Зорі Полтавщини”, його світлини, книги з дарчими написами зберігаються в Музеї полтавської преси, який діє при Всеукраїнській громадсько-політичній газеті “Зоря Полтавщини”. Працював деякий час редактором обласного радіо, а з 1964 року поринув у літературну діяльність. Леонід Бразов очолював книжково-газетне видавництво, був одним із фундаторів молодіжної газети “Комсомолець Полтавщини”. Із 1965 року – член Спілки письменників України.
Не стало Леоніда Петровича Бразова 4 квітня 1997 року.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.