Видатний іспанський і французький художник, скульптор, графік, кераміст і дизайнер Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в місті Малага в іспанському регіоні Андалусія. Його охрестили як Пабло Дієґо Хосе Франсіско де Паула Хуан Непомусено Марія де лос Ремедьйос Кріспіньяно де ла Сантісіма Трінідад. Хлопчик малював змалку за наставництва батька олійними фарбами. 1891 року родина покинула Малагу, оскільки батько отримав посаду викладача інституту в місті Ла-Коруньї (Галісія, Іспанія). Уже 10-річним Пабло вірив у свій талант і свої методи малювання. Коли сім’я перебралася в Барселону, Пікассо вступив до школи вишуканих мистецтв
Ла-Лонха.
1897 року Пікассо поїхав у Мадрид, вступив до Королівської академії вишуканих мистецтв Сан-Фернандо. Провчився там недовго, в академії з класичними традиціями йому було тісно і нудно. У 15 років молодий художник створив глибокий за змістом твір – “Знання і милосердя”. Картина отримала золоту медаль, а в кафе “Чотири коти” пройшла перша персональна виставка Пабло.
У 1900 році Пікассо відвідав Париж і захворів ним. Через чотири роки він повернеться сюди…
Творчість Пабло Пікассо ділиться на кілька періодів. “Блакитний” випадає на 1903– 1904 роки. Художник прибирає з композицій усе зайве, передаючи емоційний стан героїв. Багатобарвність йде з картин, поступаючись пронизливому блакитному кольору. Пікассо називав блакитний “кольором всіх кольорів”. Серед сюжетів цих картин – виснажені матері з дітьми, волоцюги, жебраки, сліпі. Молодий Пікассо вже починає говорити своїм голосом.
У 1904 році він приїздить у Париж, де знаходить притулок у знаменитому Монмартрському гуртожитку для бідних художників. Починається так званий “рожевий” період. На полотнах абсолютно новий світ – персонажами картин стали мандрівні артисти, клоуни, танцівники і акробати. Це особливий мікросвіт вільних людей, де існують щирі стосунки, де немає місця користі, обману. Це був світ мрії художника, ідеальний світ вільних і гордих людей: “Сім’я з мавпою”, “Дівчинка на кулі”, “античні” картини – “Хлопчик, що веде коня”, “Дівчинка з козлом”.
“Африканський” період внесе перші зміни в портретний жанр і стане предтечею кубізму – головного стилю в творчості Пікассо. У 1906 році він працював над портретом Гертруди Стайн, відомої американської письменниці. Переписував його близько вісімдесяти разів, зневірився і залишив роботу над портретом. Це був переломний момент у його творчості, й звідси почався шлях Пікассо від зображення конкретних людей до зображення людини як такої і до форми як до самостійної структури. У цей період Пікассо знаходить натхнення в африканській культурі. У 1907 році з’явилися знамениті “Авіньйонські дівиці”. Над ними художник працював більше року – довго і ретельно. Перша реакція публіки – шок. Скандальна картина була його першим кроком на шляху до кубізму, а багато мистецтвознавців вважають її відправною точкою сучасного мистецтва.
Навесні 1917 року поет Жан Кокто запропонував Пікассо зробити ескізи костюмів і декорації до майбутнього балету. Художник погодився і вирушив працювати в Рим. Нова форма діяльності, яскраві сценічні образи і великі об’єкти воскрешають в ньому інтерес до декоративізму і театральності сюжетів. Тут Пікассо познайомився з балериною Ольгою Хохловою із трупи російського балету Сергія Дягілєва, вона стала його першою дружиною. У лютому 1918 року вони вінчаються в російській церкві в Парижі. У них народився син Пауло.
У цей час полотна художника дуже далекі від кубізму, він повертається до класичного портрета. Найвиразніша картина цих років – “Портрет Ольги в кріслі”. Інші картини “реалістичного” періоду: “Купальниці”, “Жінки, що біжать по пляжу”, “Дитячий портрет Поля Пікассо”.
Антиподом до неокласицизму впевнено “зазвучить” період сюрреалізму, ламаючи форми і перспективу. Починається один із найскладніших періодів у творчості Пікассо. У 1925 році він написав картину “Танець”. Агресивна, хвороблива, з деформованими фігурами, вона відображає важкий період у сімейному житті художника й одночасно проголошує новий перелом у його творчості. Пікассо близький до сюрреалістів, але у нього завжди свій шлях. Роботи цього періоду: “Купальниця, що відкриває кабінку”, “Постаті на пляжі”, “Жінка з квіткою”.
Пікассо і Ольга, за словами Марка Шагала, жили на занадто “різних планетах”. Тривалий шлюборозлучний процес закінчився аж у 1955 році – у день її смерті…
У 1930–1934 роках Пікассо захоплюється скульптурою і створює ряд скульптурних робіт у дусі сюрреалізму: “Жінка, що лежить”, “Чоловік з букетом”, а також разом зі своїм другом скульптором Хуліо Гонсалесом споруджує різні металеві абстрактні конструкції. У ті ж 30-ті роки він створює ряд гравюр-ілюстрацій, які свідчать про те, що класика завжди була для нього сильним джерелом натхнення.
Починаючи з 1930-х років, у творчості Пікассо з’являється така ключова для нього тема і образ, як бик, Мінотавр. Художник створює ряд робіт із цим персонажем “Мінотавромахія”, при цьому міф про Мінотавра Пікассо трактує по-своєму. Для Пікассо бик, Мінотавр – це руйнівні сили, війна і смерть. Апогеєм розвитку цієї теми стала знаменита картина Пікассо “Герніка”. Герніка – це маленьке містечко басків на півночі Іспанії, практично стерте з лиця землі німецькою авіацією 1 травня 1937 року. Ця величезна (майже вісім метрів у довжину і три з половиною у висоту) монохромна (чорний, білий, сірий) картина була вперше виставлена в республіканському павільйоні Іспанії на Всесвітній виставці в Парижі. В цей же період створено і серію монстрів “Мрії і брехня генерала Франко” і ще ряд картин на подібні теми: “Нічна рибалка на Антібах”, “Жінка, яка плаче”.
У роки Другої світової війни Пікассо живе у Франції, де зближується з комуністами – учасниками руху Опору. В цей час він створює картини з тим же лейтмотивом бика, війни і смерті: “Натюрморт з бичачим черепом”, “Ранкова серенада”, “Бійня”, а також скульптуру “Людина з ягням”, яка була встановлена згодом перед старовинним романським собором на торговій площі міста Валлоріса на півдні Франції.
У 1946 році він створює мальовничий ансамбль із 27 панно і картин для замку княжої сім’ї Грімальді в Антібі. Панно в першому залі називається “Радість буття”, і вся серія витримана в тому ж дусі гармонії з природою – зображення фавнів, оголених дівчат, кентаврів, казкових істот…
У 1949 році Пікассо малює свого знаменитого “Голуба миру” на плакаті Всесвітнього конгресу прихильників миру в Парижі, а в 1951-му створює політичну картину “Різанина в Кореї”.
З 1947 року Пікассо живе на півдні Франції, в місті Валлорісі, де розписує в 1952 році стіни старої капели алегоричними символами війни і миру і сам називає все це “Храмом світу”. Тут він зайнявся керамікою, створює своїх улюблених персонажів – кентаврів, фавнів, биків, голубів, жінок, робить антропоморфні глечики.
У 1958 році вже визнаний і прославлений художник створює для будівлі ЮНЕСКО в Парижі монументальну композицію “Падіння Ікара”.
У 1961-му майже 80-річний Пікассо одружується із 34-річною красунею Жаклін Рок. Вона надихає його на серію портретів. Жаклін залишається останньою і вірною дружиною Пікассо, доглядає за ним, уже хворим (він осліп і погано чув), до самої смерті. Помер Пікассо 8 квітня 1973-го у віці 92 років, мультимільйонером, у місті Мужені у Франції.
Ще за життя художника, у 1970 році, був відкритий Музей Пікассо в Барселоні (картини для цього музею передав сам Пікассо), а в 1985-му зусиллями спадкоємців художника було створено Музей Пікассо в Парижі, що нараховує більше 200 картин, більше 150 скульптур і кілька тисяч малюнків, колажів, естампів, документів.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.