Це свято є одним із найбільших у церковному році й урочисто відзначається 14 жовтня. Воно встановлене на згадку про явлення Божої Матері на початку Х століття у Константинопольському Влахернському храмі, в якому зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу. В народі свято називають Покровою.

Чудесна історія порятунку Константинополя від ворогів відбулалася в 910 році. Місто оточили чужинці. Перелякані містяни зібралися у Влахернському храмі й палко молилися.
О четвертій годині ранку святий Андрій, Христа ради юродивий, підвів у молитві очі догори й побачив Богородицю в оточенні ангелів та багатьох святих. Божа Матір слізно молилася за християн, а потім зняла сяючий покров, яким було вкрито Її голову, й розгорнула його над усіма в храмі. Пресвята Владичиця сяяла небесною славою, а покров у руках Її блищав «краще променів сонячних”.
Преблагословенна Богородиця просила Господа Ісуса Христа прийняти молитви всіх, хто прикликає Його Пресвяте Ім’я і вдається до Її – перед Ним – заступництва. Коли Богоматір покинула церкву, покров став невидимим, але в храмі залишалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею. Отож після цієї чудесної події греки, хоча й мали незначні сили, рішуче взялися захищати рідне місто та здобули перемогу.
Як не дивно, але заступництво Божої Матері не стало загальноцерковним святом у Константинопольській Церкві, його відзначали тільки православні Влахерни (передмістя Константинополя). Влахернські будівничі, які зводили Успенський собор Києво-Печерської лаври, перенесли цю традицію в землі України-Руси.
На наших теренах храми на честь Покрову Божої Матері з’явилися в XII столітті. Але невидимий зв’язок чудесного явлення Пресвятої Владичиці з Київською Руссю було встановлено ще раніше, коли дружина Володимира Великого, Анна, яка була сестрою візантійського імператора, привезла до Києва ікони із Влахернського храму.
Українське козацтво споконвіку вважало Пресвяту Богородицю своєю особливою покровителькою. Образ Божої Матері вінчав козацькі хоругви та штандарти, цю ікону обов’язково брали в морські та сухопутні походи. Готуючись до битв, служили перед нею молебні. Церква на Січі завжди була Покровською: хоча немилосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір, але ця традиція залишалася непорушною.
Перлинами української архітектури вважаються Покровський собор у Харкові, зведений у 1689 році, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, збудована у 1766 році видатним архітектором українського бароко Іваном Григоровичем-Барським. Найстарішою на території України церквою, названою на честь свята, є Покровська церква в селі Сутківці Хмельницької області, збудована у 1467 році як фортеця. У Полтаві Свято-Покровський храм УПЦ КП нещодавно відсвяткував 20-річчя від часу заснування.
Прихильність до образу Божої Матері як Покровительки нашого народу не переривається від княжих часів до сьогодні. Із 1999 року на Покрову відзначається День Українського козацтва. А починаючи з 2015 року, згідно з Указом Президента України 14 жовтня офіційно стало ще й Днем захисника України, що засвідчує повернення до історичної традиції вшанування українського війська.
У народному світогляді Покрова вважалася також покровителькою дівочої долі. Особливо на свято чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже після Покрови починався сезон весіль. Дівчата, які тільки мріяли про шлюб, обов’язково мали прийти цього дня до церкви й попросити: “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”. Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває землю або листям, або снігом.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.