Людина великої ерудиції
Родина Ніколаєвих дала науці трьох вчених – Миколу, Валентина та Федора. Найбільш відомий серед них – Валентин Федорович – знаний дослідник у галузі субтропічного рослинництва, педагог-біолог, краєзнавець, третій завідувач природничо-історичного музею Полтавського губернського земства.
Валентин Федорович Ніколаєв народився 20 серпня 1889 р. в місті Слов’янськ Харківської губернії (нині Донецька область). Як і старші брати Микола та Федір, Валентин був випускником Бахмутської гімназії. Подальше навчання продовжив у 1-й Харківській класичній гімназії, яку закінчив у 1908 р. Цей період життя був визначальним у формуванні його професійних уподобань. У 1909 р. Валентин вступив до Імператорського Харківського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. Після закінчення першого курсу університету чотири місяці канікул працював практикантом у природничо-історичному музеї Полтавського губернського земства. Для літніх польових робіт його запросив брат Микола, який тоді завідував цим закладом. Вдруге В.Ф. Ніколаєв працював практикантом музею влітку 1912 р. Цього разу лише як ботанік. Йому доручили обстежити флору заболочених річок Трубежа і Супою в Переяславському повіті Полтавської губернії (нині територія Київської області), де земство починало осушення земель. Тоді Валентин Федорович зібрав гербарій – близько 1000 екземплярів 550 видів, який значно поповнив зібрання музею. Влітку 1914 р.
В.Ф. Ніколаєв продовжив роботу з обстеження болотистої місцевості річок Супою і Золотоноші, які не були охоплені раніше. Матеріали досліджень, проведених у 1914 р., В.Ф. Ніколаєв виклав у дипломній роботі “Рослинність західної частини Полтавської губернії”. Роботу удостоєно диплома 1-го ступеня, надруковано у Щорічнику Полтавського музею (1919 р.) під назвами “Рослинність багнищ західної частини Полтавщини” та “Особистий опис річок і багнищ”.
Після закінчення університету Валентин Ніколаєв знову повернувся до Полтави, де став працювати на посаді завідувача музею (з весни 1916 р. до початку 1923 р.). Робота В.Ф. Ніколаєва припала на дуже важкі часи: Перша світова війна, жовтневий переворот, громадянська війна, період становлення музею. Після жовтневих подій у будинку губернського земства (перлина української архітектури
В.Ф. Кричевського початку ХХ ст.) розташувався Губраднаргосп. Тільки стараннями В.Ф. Ніколаєва та згуртованих ним співробітників музею цей чудовий будинок було віддано під музей.
У 1919 р. на базі природничо-історичного музею Полтавського губернського земства розпочалось створення Центрального пролетарського музею Полтавщини. Для цього було організовано спеціальну комісію. Відповідальним секретарем призначено В.Ф. Ніколаєва, який одночасно виконував обов’язки завідувача музею та голови комітету з охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи Полтавщини. Таке поєднання посад давало В.Ф. Ніколаєву великі повноваження, надто з вилучення цінностей із маєтків поміщиків – Абазів, Іловайських, Кантакузенів. Завдяки цьому до музею надійшли експонати з інших музеїв Полтави, цінні речі з маєтків поміщиків Полтавської губернії, серед них – і особисті речі нашого славного земляка М.В. Гоголя. З маєтку князів Кочубеїв у Диканьці В.Ф. Ніколаєв разом із своїм заступником М.Я. Рудинським у квітні 1919 р. привіз понад 235 картин, 332 вироби з фарфору, 72 одиниці старовинної зброї, 58 книг з мистецтва, 25 ікон, 70 предметів із срібла і бронзи, меблі, церковне начиння, архів Кочубеїв (зберігається у Центральному державному архіві стародавніх актів у Москві). Кочубеївський архів налічує 725 одиниць зберігання за період з 1661 по 1916 рр. Палац Кочубеїв був зруйнований у роки громадянської війни і тільки стараннями В.Ф. Ніколаєва та М.Я. Рудинського вдалося врятувати хоч деяку частину згаданих реліквій. Важливо зазначити, що поповнення фондів музею сприяло тому, що у подальшому при ньому було утворено три філії: центральну наукову бібліотеку, центральний архів і художній музей. Зараз це окремі культурно-просвітницькі установи обласного значення. Обидва достойники входили у 1919 р. до створеного у Полтаві Комітету з охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи.
З січня 1920 р. по квітень 1923 р. В.Ф. Ніколаєв поєднував музейну роботу з викладацькою в Полтавському педагогічному інституті, Інституті народної освіти (нині Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка), де працював викладачем ботаніки, завідувачем однойменного кабінету (читав курси морфології та систематики квіткових рослин), деканом фізико-математичного відділення. У той же час він активно опікувався станом Ботанічного саду інституту, проживаючи недалеко від нього, часто навідувався на ділянки, проводив заплановані досліди.
У 1923 р. В.Ф. Ніколаєва призначено на посаду завідувача музейно-екскурсійно-виставковою секцією (старшого інспектора) Наркомосу УРСР, а згодом – на посаду голови Всеукраїнського комітету з охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи. Крім цього, у 1923 р. Українське кооперативне товариство “Книгоспілка” запросило В.Ф. Ніколаєва очолити майстерні з виготовлення наочних посібників.
У подальшому В.Ф. Ніколаєв працював у Харківському сільськогосподарському інституті (нині Харківський аграрний університет імені В.В. Докучаєва), Сухумському субтропічному відділенні ВІРа, де під проводом М.І. Вавилова став одним із кращих знавців субтропічних культур у колишньому СРСР. До Полтави В.Ф. Ніколаєв повернувся у 1938 р. і працював на посаді виконуючого обов’язки завідувача кафедри генетики, селекції і насінництва сільськогосподарського інституту. Викладацьку роботу продовжив у місті Курган, куди було евакуйовано інститут, згодом – у Курганському сільськогосподарському інституті (нині Курганська державна сільськогосподарська академія імені Т.С. Мальцева). У 1953 р. починається уманський період життя В.Ф. Ніколаєва, куди його було запрошено для завідування кафедрою ботаніки Уманського сільськогосподарського інституту імені М.О. Горького (нині Національний університет садівництва). Тут разом із колегами та студентами він розгорнув вивчення своєї багатої колекції декоративних квіткових рослин: тюльпанів (понад 200 сортів), гладіолусів та жоржин (майже по 100 сортів кожної з культур). Восени 1964 р. В.Ф. Ніколаєв переїхав до Харкова, де оселився у родині дочки Неллі Валентинівни Місостової – кандидата сільськогосподарських наук, палкого садівника-аматора. Сюди ж, у господарство інституту тваринництва, де працювали зять і дочка, Валентин Федорович перевіз головне своє багатство – колекцію гладіолусів та тюльпанів, вивчення яких не полишав до самої смерті 26 лютого 1973 р.
Валентину Федоровичу Ніколаєву був притаманний комплексний підхід до вивчення природи та музейної справи. На теренах Полтавщини Валентин Федорович був одним із піонерів заповідної справи, адже природно-заповідний каркас регіону довгі роки був представлений об’єктами, на які вперше звернув увагу саме В.Ф. Ніколаєв.

Віктор САМОРОДОВ
Світлана КИГИМ
Краєзнавці