“Слідом за ейфорією, коли всі раділи падінню “залізної завіси” і були сповнені жертовності, відваги і захоплення демократією, прийшла якась зворотна хвиля – ніби відкрилися шлюзи для темних почуттів та інстинктів суспільства”, – сьогодні ці слова дуже зрозумілі багатьом українцям, які під час Революції Гідності мали надії на швидкі й тільки позитивні зрушення у країні. Належать вони відомому драматургу й дисиденту, останньому президенту Чехословаччини (1989–1992) та першому президенту Чехії (1993–2003) Вацлаву Гавелу. 5 жовтня йому виповнилося б 80 років.
Народився майбутній державний діяч і митець у Празі в багатій родині. До початку Другої світової війни у власності Гавелів перебували кіностудія “Barrandov Studio”, ресторани фірми “Люцерна”, будинки на набережній Влтави. У 1947 році Вацлав закінчив середню школу. Згодом почав працювати лаборантом у хімічній лабораторії і одночасно навчався у вечірній гімназії.
У 1955 році вперше заявив про себе як літературний критик і доволі швидко став відомим у літературних колах. У цей же час почав писати п’єси. Після служби в армії влаштувався працювати в театр “Na zabradli”. Спочатку був просто техніком, а вже в 1963-му тут поставили його п’єсу “Святкування у садочку”.
У 1967 році Вацлав закінчив театральний факультет Празької академії музичного та театрального мистецтв, а в наступному році став членом “Клубу активних безпартійних” і головою “Клубу незалежних письменників”.
Під час подій Празької весни 1968 року Гавел вів активну пропагандистську роботу. Після жорстокого придушення демократії військовим вторгненням країн Варшавського договору, переслідуваний режимом, працював робітником на різних підприємствах. Його твори в той час були заборонені. Незважаючи на це, Гавел продовжував активно займатися політичною діяльністю. У 1977-му заснував разом із однодумцями громадський рух “Хартія-77” – неформальне об’єднання чеських правозахисників, яке прагнуло працювати задля морального відродження суспільства. Одночасно Гавел писав філософсько-політичний трактат “Сила безсилих”, у якому різко критикував тоталітарну систему. За свою правозахисну діяльність він тричі потрапляв до в’язниці, де провів 5 років.
З початком Оксамитової революції в листопаді 1989-го Вацлав Гавел став одним із засновників антикомуністичного руху “Громадянський форум” і як його кандидат
29 грудня 1989-го був обраний президентом Чехословаччини. Підтримував впровадження в країні парламентської демократії і заснування політичних структур західної цивілізації.
У 1992 році він не зміг запобігти розпаду Чехословаччини. Та, попри поразку у внутрішній політиці, повернув країну в міжнародну політику. Успіх зовнішньої політики демонструють державні візити того часу: в 1989 році Чехословаччину відвідали Папа Іван Павло II і президент США Джордж Буш. Важливими моментами були і вихід зі сфери впливу СРСР, виведення радянських військ та припинення діяльності політичних структур радянського блоку. З 1993-го Гавел два терміни був президентом Чеської Республіки, яку вивів із членства у Варшавському договорі та привів до НАТО. Наполягав на вступі Чеської Республіки до Європейського Союзу.
Майже до останніх хвилин життя, незважаючи на те, що вже кілька років Вацлав Гавел перебував у відставці, він продовжував брати активну участь у політичному й громадському житті країни. Його особа залишалася приводом для дискусій. Багато критиків вважали його ідеалістом і романтиком.
У 2011 році під тиском ряду відомих політичних і громадських діячів Європи, в тому числі й Вацлава Гавела, було скасовано вручення щорічної премії “Квадрига” (німецька премія за прагнення до інновацій, суспільного блага й оновлення шляхом дій у сфері політики, економіки та культури) тодішньому російському прем’єру Володимиру Путіну. Незадовго до смерті (18 грудня 2011 року) Вацлав Гавел висловив свою точку зору на те, що відбувається в Росії після виборів до Державної думи 4 грудня 2011 року. Його текст, надрукований на сторінках “Нової газети”, став останньою прижиттєвою публікацією Вацлава Гавела в російській пресі. Після його смерті цю заяву стали називати “Заповітом Росії”. У ньому, зокрема, йдеться: “…я впевнений, що необхідно, в першу чергу, переконати громадян Росії у тому, що режим, який подається їм під виглядом демократії, ніякою демократією не є. Цей режим відзначений лише деякими – вкрай формальними – прикметами демократії. Не може бути й мови про демократію доти, доки влада ображає гідність громадян, підминає під себе правосуддя, засоби масової інформації і маніпулює результатами виборів. Але найбільшою загрозою для Росії були б байдужість і апатія людей. Навпаки. Вони повинні невпинно домагатися визнання і дотримання своїх прав і свобод…”
Незадовго до смерті Вацлав Гавел встиг здійснити свою мрію, знявши художній фільм “Відхід”. Кінострічка засвідчила також режисерський талант всесвітньо відомого дисидента, політика і митця.

Підготувала Ярослава ЦВІЛЕНЮК.