Улітку 1943 року після розгрому радянськими військами німецько-фашистських загарбників під Курськом та Харковом перед воїнами Воронезького фронту (з 20 жовтня 1943-го і до кінця війни фронт називався Першим Українським) було відкрито шлях до визволення Полтавщини.
Місто Зіньків та довколишні села звільнили 6 вересня. Першим визволеним селом у Миргородському районі була багатостраждальна партизанська Велика Обухівка. Окупанти, як поранені хижі звірі, огризалися з упертістю приречених. У лісових угіддях нинішнього Гоголівського лісництва вороги влаштовували засідки. В одну з них на околиці села Панасівки і натрапили бійці 93-ї стрілецької дивізії. В архівах районної ради ветеранів України активістами Михайлом Єкімовим та Віктором Гулієм були зібрані відомості про 136 загиблих 12–13 вересня 1943 року воїнів 51-го полку та про їхнього смертельно пораненого командира, полковника Олександра Івановича Салміна.
Скромний пам’ятний знак на місці командного пункту командира полку на узліссі біля села Панасівки уособлює пам’ять про усіх полеглих у бою на території Миргородського району визволителів. Принаймні так вважають працівники Гоголівського лісництва. У благородній справі їх підтримують Великообухівський сільський голова Віктор Фесенко, директор Миргородського держлісгоспу Олександр Лабудяк, учні шкільних лісництв із Великих Сорочинців, Зінькова, краєзнавці та активісти сільської бібліотеки з Великої Обухівки.
Для тих, хто сам не пережив лихоліття тієї війни, пам’ятник на узліссі
є символом мужності старших поколінь, які так дорого заплатили за можливість нині сущим їхнім нащадкам сьогодні, хоч і не просто, але вільно жити на рідній землі.

Леонід НОС
Лісничий Гоголівського лісництва, заслужений природоохоронець України