Опрацьовуючи документи та матеріали про життя і діяльність видатного державного діяча, голови Директорії УНР Симона Васильовича Петлюри (1879–1926), природно звертаєш увагу як дослідник-петлюрознавець і на постаті інших краян, які розпочинали боротьбу за національне і духовне відродження України на зламі ХІХ–ХХ століть. На жаль, життєві долі багатьох цих людей в силу політичних обставин складалися трагічно, а окремі з них і досі залишаються невідомими для широкого загалу. Не виняток і біографія одного із чільних діячів Революційної Української Партії (далі – РУП) земського статистика і кооператора Аркадія Юрійовича Кучерявенка (1876–1937). Тож у пору відзначення 25-ї річниці Незалежності України маємо нагоду представити читачам “Зорі Полтавщини” біографічну канву цього українського патріота.
АРКАДІЙ КУЧЕРЯВЕНКО народився 19 січня 1876 року в дворянській родині у містечку Бірки Зіньківського повіту Полтавської губернії. Виховувався разом із молодшою сестрою Марією, яка після закінчення Полтавської Маріїнської жіночої гімназії вийшла заміж за Бориса Миколайовича Мартоса, у майбутньому – відомого державного діяча УНР та кооператора.
Освіту Аркадій здобував у Полтавському Олександрівському реальному училищі, де познайомився з іншими реалістами-українофілами Юрієм Коллардом (у 1919–1920 – міністр транспорту Директорії УНР), Павлом Булюбашом (у 1918-му – урядовець при військовому міністерстві у Києві) та Василем Греченком (у 1919-му – полковник армії Директорії УНР). Уже зі шкільних років юнак належав до одного з таємних учнівських гуртків, що на той час створювалися і діяли у багатьох навчальних закладах Лівобережної України.
Після здобуття середньої освіти Аркадій Кучерявенко працює у статистичному бюро Полтавського губернського земства. Йому щастить здобувати фах під керівництвом видатного статистика та громадського діяча Олександра Олександровича Русова. Відвідуючи помешкання Русових, він зав’язує дружні стосунки із їхнім сином Михайлом – одним із фундаторів РУП, іншими членами української семінарської громади: Симоном Петлюрою, Прокопом Понятенком, Василем Кошовим, Іваном Рудичевим, Миколою Гмирею. У лютому 1900 року в помешканні Русових Аркадій стає учасником історичного Шевченківського зібрання, на якому харківський адвокат Микола Міхновський проголошує “Єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”, визначивши принцип “Самостійності і Соборності України”.
Незабаром Кучерявенко значиться уже серед чільних діячів РУП: у його помешканні періодично відбуваються сходки українофілів, друкується і зберігається нелегальна література. Відтак будинки, в яких проживає українофіл, перебувають під пильним наглядом поліції, періодично там улаштовуються обшуки. За звітами унтер-офіцера жандармського управління Денісова стає відомо, що задля конспірації Аркадій Кучерявенко часто змінює місця свого проживання: у березні 1901 року він, приміром, проживає по вулиці Кобеляцькій (нині Європейська) у будинку Ганни Леонтович; з 12 квітня 1901 року – по вулиці Новопетровській (нині Гагаріна), 12; з серпня 1901 року – на Павленках у будинку Паславського, де мешкали його сестра Марія та тітка; наприкінці 1901 року – по вулиці Дворянській (нині Пилипа Орлика), 36.
Тож під час тривалого стеження за українофілами, відкриття кримінальної справи та внаслідок допиту жандармами господарів будинків вимальовувався політичний портрет дворянина Аркадія Кучерявенка. У себе на квартирі він, зокрема, улаштовував велелюдні зібрання, на яких відбувалися дискусії та виконувалися пісні про “підневільну Україну”; він переховував у себе по кілька днів невідомих осіб, постійно подорожував повітами Полтавської губернії, часто виїжджав до Чернігова та Харкова. У квітні 1901 року Аркадій, за словами господарки будинку Ганни Леонтович, друкував на гектографі щось подібне до “полкових приказів”, помешкання Кучерявенка “відвідували люди в овечих шапках і мазаних (дьогтем) чоботях”. На запитання господарки: “Що ви затіваєте, та вас же повісять?” – Кучерявенко їй відповів: “Великі діла великих жертв вимагають. Тисячі загинуть, а мільйони спасибі скажуть… Усі статистики такі”. Внаслідок ретельного обшуку 10 січня 1902 року в Кучерявенка були виявлені заборонені цензурою видання, у тому числі літографічні брошури РУП “Самостійна Україна”.
Звинувачувався Аркадій Кучерявенко також й у причетності до кривавих сутичок, що сталися між селянами і урядовими військами в 1902 році у селі Ковалівка Полтавського повіту. На думку жандармів, син поміщика Ковалівки Михайло Попов за два тижні до заворушень узяв у Ю. Колларда та А. Кучерявенка на переховування в село повну валізку нелегальної літератури РУП, що і стало однією з причин соціального вибуху. Тож за антиурядову політичну діяльність, приналежність до РУП, поширення друкованих та гектографічних видань Аркадія Кучерявенка кілька разів заарештовували. За доступними джерелами, у полтавській та зіньківській тюрмах він перебував у 1904 році, з 6 по 17 жовтня 1907 року.
У Полтавській організації РУП Аркадій Кучерявенко належав до поміркованої частини членів. А після розпаду цієї партії у 1905 році він пристає до українських радикал-демократів. У цей період він полишає земську статистику і після оприлюднення Маніфесту від 17 жовтня 1905 року про свободи пробує свої сили у журналістиці. Деякий час працює репортером у газеті “Полтавщина”, що її редагує Володимир Короленко, незабаром – в україномовному часописі “Рідний край” під редакцією Миколи Дмитрієва. З грудня 1906 року в Полтаві намагається видавати власну приватну газету “Час”.
У період реакції А. Кучерявенко за прикладом інших краян-українофілів – Петлюри, Мартоса, Понятенка, Рудичева, Жука – залишає Полтаву. З 1908 року він отримує посаду діловода у Волинському губернському земстві, а пізніше – діловода Дубенської повітової управи. Щоправда, працює тут недовго, оскільки за порадою швагра Бориса Мартоса вирішує зайнятися більш перспективною кооперативною справою. Тож від 1913 року Аркадій Кучерявенко переїздить на Кубань, де працює ревізором Кубанського союзу кредитових кооперативів, а під час Першої світової війни – торговельним агентом Закупівельного бюро Полтавського губернського земства.
Аркадій Кучерявенко не визнає радянської влади, тож у 1919 році, після окупації більшовиками Полтавщини, він виїжджає за кордон: до Константинополя, Берліна, врешті-решт осідає у Парижі, де намагається зайнятися агровиробництвом. Відірваний від рідного краю, він тяжко переживає поразку визвольних змагань. Не маючи зв’язків і початкових коштів, потерпає від постійного безгрошів’я. Єдина втіха – контакти з краянами-емігрантами: Борисом Мартосом, Андрієм Жуком, Миколою Поршем, Іваном Рудичевим. Лише їм і може довірити потаємне. Так, у листі до Андрія Жука від 17 грудня 1929 року він зізнається побратимові: “Дуже тяжко дається мені отой шматок насущного заробити. Настрій завжди тяжкий, нерви напружені до безкінечности. І не то що апатія, а безвір’я… Чекаю я тут “у моря погоди”, тому нервуюся більше, ніж звичайно. А до того ще як сяду писати, то скоро руки холонуть – не топлять у кімнаті, де я мешкаю”. Врешті-решт психіка Аркадія Юрійовича від постійних стресів не витримує, і 1937 року він покінчує життя самогубством. Похований у Парижі.
Зрозуміло, що представлена нами біографія українського патріота і дворянина Аркадія Кучерявенка не є вичерпною, це лише початок подальших досліджень. Разом із тим це – данина нашої пам’яті тим достойникам, хто закладав підмурок державності України ще на початку ХХ століття.

Тарас ПУСТОВІТ
Заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України, голова Полтавського міського товариства “Просвіта”
ім. Т. Г. Шевченка