Молодий, привітний, товариський, працьовитий чоловік, уважний і люблячий син, взірцевий брат, відданий патріот України – таким назавжди запам’ятають 37-річного Олександра Ковтуна. 17 серпня цього року він загинув у Авдіївській промзоні від підступної кулі ворожого снайпера. Попрощалися з воїном у його рідному селі Черевки Миргородського району 19 серпня, в день великого православного свята Преображення Господнього.

Народився Олександр Ковтун 27 квітня 1979 року в Черевках. Там жив, навчався, працював. Туди повернувся після строкової служби в армії у званні старшини десантних військ. Після передчасної смерті батька Олександр став головою родини. Брався за будь-яку роботу, найбільше турбувався, аби мама, яка часто нездужає, не мала ні в чому потреби. Лідія Олександрівна ж мріяла про працьовиту, добру невістку, онуків. Але прийшла війна…
Олександр належав до тієї категорії справжніх чоловіків, для яких сім’я і Батьківщина – поняття рівноцінні. Тож, вірний клятві десантників “Ніхто, крім нас”, пішов зупиняти ворога на сході країни. Проте у військкоматі добровольцю відмовили за станом здоров’я. Тоді він звернувся безпосередньо до командування частини
25-ї окремої повітряно-десантної бригади, і його прохання задовольнили.
Із листопада 2014 року Олександр Ковтун брав участь у найскладніших та найтяжчих бойових операціях, відстоюючи незалежність і територіальну цілісність України. Із нього брав приклад і молодший брат Юрій. Мобілізований до лав ЗСУ, він рік із честю виконував свій військовий обов’язок у зоні проведення АТО.
Незабаром Олександр мав приїхати у відпустку, і навіть, за словами бойових товаришів, командир підписав наказ. Проте 17 серпня їхній підрозділ терміново перекинули в Авдіївську промзону, де, як відомо, не вщухають запеклі бої. Розповідають, що напередодні Сашко здійснив омріяний стрибок із парашутом із літака. А вже наступного дня назавжди відлетів у Небеса…
Олександра Ковтуна поховали з воїнськими почестями на сільському кладовищі поряд із могилою батька. Провести в останню путь полеглого Героя вийшли чи не всі односельці, також прибули бойові друзі, військові, учасники АТО, воїни-афганці, представники волонтерських організацій, депутати районної й сільської рад. Після панахиди у місцевій церкві труну з тілом десантника побратими несли на руках через усе село. На траурному мітингу щирі слова співчуття родині висловили сільський голова Юрій Нерода, голова Миргородської районної ради Леонід Яринич, заступник голови райдержадміністрації Олександр Гуржій, який сам не раз дивився смерті в обличчя, коли у складі 25-ї бригади у 2014 році звільняв від російських найманців міста Донбасу.
Товариші по службі згадували, що старшина Олександр Ковтун у будь-якій ситуації не втрачав кращих людських якостей. Його поважали і солдати, і офіцери. Він приваблював своєю щирістю, почуттям гумору, усмішкою, був надійним другом і любив життя…
Невтішно голосила осиротіла мати, не стримували сліз старі й молоді, навіть бувалі на війні чоловіки, і всі в душі проклинали війну. А тим часом за декілька десятків кілометрів шумів і вирував веселий Сорочинський ярмарок. Народ розважався під мирним небом, за яке щодня проливають кров наші славні воїни. І пригадалися рядки з пісні гурту “Океан Ельзи”: “Скільки іще забере вона твоїх дітей – не твоя війна?..”
Вічна пам’ять і Царство Небесне полеглому десантнику.

Раїса Ніколаєва
Журналіст