У  селі Рокитному Кременчуцького району провели в останню путь 23-річного молодшого сержанта 93-ї окремої механізованої бригади Євгена Садовничого.
Під час виконання бойового завдання хлопець із бойовими побратимами – заступником командира бойової машини – навідником-оператором молодшим сержантом Дмитром Демуренком і тимчасово виконуючим обов’язки командира взводу молодшим сержантом Тарасом Кириченком підірвалися на фугасі поблизу села Кримське Луганської області.
Євген Садовничий мав позивний “Бармен” – такою була цивільна професія. Свого часу, після служби в армії, мріяв відкрити власне кафе, навіть придумав назви – “Вулик” або “Оса”, – у пам’ять про загиблого побратима, свого ровесника, командира роти Володимира Цірика. У тому закладі воїнів АТО мали б частувати безкоштовно. Не судилось…
Євген народився 10 вересня 1992 року в Кам’янському (раніше – Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області. У два роки зостався сиротою. Його разом зі старшим братом виховували дідусь із бабусею, які мешкають у Рокитному. Після закінчення школи хлопець вступив до Вищого професійного училища №7 у Кременчуці. Там здобув спеціальність маляра-штукатура. Директор навчального закладу Микола Несен згадує Євгена Садовничого як сумлінного учня, із золотими руками й чуйним серцем молодого чоловіка, який був готовий захистити справедливість.
Згодом юнак обрав зовсім інших фах і пішов працювати барменом. Зустрів кохання. Його дівчина Юлія працювала адміністратором ресторану, де за барною стійкою був і Євген. Вона говорить, що він любив свою справу й удосконалював майстерність, вигадував нові коктейлі. Здавалося б, безтурботне життя. Але, як стверджує Книга Книг Біблія, – не хлібом єдиним… У червні 2015-го Євген, покинувши такі прості й комфортні обставини, пішов на фронт боронити Україну.
– Майже рік пробув у Пісках. Весною їх перевели в інше місце. Про війну розповідати не любив, – згадує Юлія.
Вклонитися пам’яті Героя-земляка зібралося чи не все Рокитне. Поховали бійця на місцевому кладовищі. Залишилися в німій зажурі старший брат, бабуся і кохана Євгена Юлія.
***
Полтава попрощалася з офіцером 10-ї гірсько-штурмової бригади 37-річним майором Денисом Лесняком. Він загинув під час бойового зіткнення з розвідувально-диверсійною групою російських найманців неподалік села Єлизаветівка Мар’їнського району Донецької області.
Панахиду за загиблим полтавцем відслужив архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір у Свято-Успенському кафедральному соборі. Провести бойового побратима в останню путь прийшли товариші по службі, рідні й близькі бійця. Осиротіли троє дітей – залишилися без тата 14-річний син і двоє доньок 12 й 3 років. Овдовіла дружина. Втратили сина батьки.
“Денис був справжнім офіцером, взірцем військової мужності, хорошим другом, веселим і життєрадісним. Коли нам, колегам Дениса, солдатам і офіцерам бригади, на службі ставало сумно, він завжди підтримував нас своєю світлою енергетикою, веселою вдачею, добрим словом. Разом із ним було затишно і спокійно. На мить здавалось, що цей кремезний і добрий велетень є саме тим Воїном Світла, що захистить нас від зла у цьому жорстокому і небезпечному світі. Певно, так воно і є”, – стверджують бійці 10-ї гірсько-штурмової бригади. “Смерть неочікувано забрала від нас Дениса. Вона полювала за ним у страшних, кривавих боях під Дебальцевим і Станицею Луганською. Тоді він вижив і продовжував службу в Збройних силах України, твердо, чітко і бездоганно виконуючи свій офіцерський обов’язок. Але шляхи Господа несповідимі, і Дениса, на жаль, вже нема з нами… Ми, солдати й офіцери бригади, всі, хто знав Дениса, щиро і з болем висловлюємо співчуття його рідним. Ваше горе – це і наше горе. Ми завжди будемо пам’ятати нашого друга, нашого побратима Дениса Лесняка. Вічна тобі пам’ять, Денисе. Спи спокійно”, – ці зворушливі слова залишили у соцмережах бійці, які захищали  Україну разом із Денисом Лесняком.
***
Царство Небесне і Вічний спокій захисникам України, які полягли, смертію смерть подолавши.

Наталя КОСТЕНКО
Журналіст