Історія однієї з найбільших православних святинь – Володимирської (перша назва – Вишгородська) ікони Божої Матері – тісно пов’язана зі столицею нашої держави, Києвом. Церква вшановує і прославляє цей чудотворний образ 6 липня. Наступного дня, 7 липня, відзначається велике християнське свято – Різдво Святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.
Володимирська ікона Божої Матері – велика святиня християнського світу. Її вважають найдревнішою серед Богородичних ікон Київської Русі. Вона є списком з образу, написаного в І столітті самим євангелістом Лукою. До Києва список потрапив із Костантинополя у 1136 році: Патріарх Царгородський Лука Хризоверх надіслав його великому князю Юрію Долгорукому, і вона зберігалася в Дівочому монастирі Вишгорода – давнього помісного уділу святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Звідси й первісна назва ікони – Вишгородська.
На жаль, у цьому місті, поблизу Києва, святиня перебувала недовго. На півночі, на території Володимиро-Суздальського князівства, починала формуватися нова держава (майбутнє Московське царство), для якої і устрій київської влади, і ментальність, передусім непокірливість, місцевого населення були повністю чужими й неприйнятними. 1155 року син Юрія Долгорукого, Володимиро-Суздальський князь Андрій (Боголюбський), здобув Київ і вчинив у ньому погром. Безжально зруйнувавши частину міста, він викрав Вишгородську ікону й забрав її до Володимира-на- Клязьмі. Відтоді на українські землі святиня не поверталася.
1237 року монголо-татарське військо зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало дорогоцінний оклад (“ризу”) ікони Вишгородської Богородиці. Через півтора століття грабунок вчинили війська хана Тохтамиша. Наприкінці ХІІІ століття Вишгородську ікону перенесли до Москви, потім вона ще поверталася до Володимира, але 1480-го знову опинилася в Білокам’яній. Нині ікона зберігається у Третьяковській галереї.
***
Пророк Іоанн Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлисавети (з роду царя Давида), родички Пресвятої Богородиці. У благочестивого подружжя, до похилої старості позбавленого розради мати дітей, нарешті народився нащадок, якого вони випросили у молитвах. Предтеча з’явився на світ на шість місяців раніше Спасителя.
Коли після Різдва Христового цар Ірод послав у Віфлеєм воїнів для вбивства всіх немовлят до дворічного віку, матір Предтечі втекла з сином у пустелю. Там Іоанн залишався до тридцятиліття. Постом і молитвою гартував себе до великого служіння, аж поки Господь не призвав його. Тоді Іоанн з’явився на берегах Йордану, щоб підготувати народ до прийняття очікуваного Месії (Христа). Сутність його проповіді полягала в тому, що перш, ніж одержати зовнішнє обмивання, люди повинні очиститися духовно і в такий спосіб приготувати себе до прийняття Євангелія.
Завершив Іоанн своє пророче служіння Хрещенням Самого Спасителя світу. Згодом земне життя Предтечі обірвалося за наказом царя Ірода. На підступне прохання дочки Іродової коханки Хрестителю відтяли голову. Суд Божий відбувся над його мучителями ще при їхньому земному житті.
Серед інших святих Іоанн Хреститель має найбільшу пошану: протягом церковного року відзначається аж шість, пов’язаних із ним, подій – свято зачаття, різдва, усікновення голови, перше і друге знайдення голови, третє знайдення голови та собор Іоанна Хрестителя (після Богоявлення).
У східних слов’ян Різдво Іоанна Предтечі збіглося в часі з дохристиянським святом літнього сонцестояння (Купайла), тому в народі почало називатися днем Івана Купала. Яскрава купальська обрядовість – танці й хороводи, перестрибування через вогонь, кидання вінків
на воду – по праву вважається скарбом нашої народної культури.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.