Чи багато ми можемо назвати сіл, та навіть міст, у нашій області, під час визволення яких у 1943 році за героїчні подвиги були удостоєні найвищого звання – Героя Радянського Союзу – аж сім безстрашних славних воїнів?

Таким селом є Веприк неподалік Гадяча. У роки Великої Вітчизняної війни Веприк опинився на лінії вихідного рубежу для Воронезького (з жовтня 1943-го – Першого Українського) фронту: Недригайлів – Бірки – Опішня при розгортанні наступу радянських військ до Дніпра на головному Київському напрямі. Тому в серпні-вересні 1943 року під час остаточного звільнення краю від німецько-фашистських окупантів Веприк став місцем тривалих і запеклих боїв. Село тричі переходило з рук у руки.
Бої за Веприк вели воїни 29-ї, 337-ї і 23-ї стрілецьких дивізій 40-ї армії, 3-го гвардійського мехкорпусу 11-го гаубичного артилерійського полку Резерву Головнокомандування, 2-го танкового, 47-го стрілецького корпусів і 2-ї повітряної армії. Тут здійснили свій колективний подвиг хоробрі воїни 3-го гвардійського Білоцерківського орденів Леніна, Суворова, Кутузова гаубичного артполку під командуванням гвардії підполковника Нестора Даниловича Мізерного.
…Потрапивши в оточення між Веприком і Вельбівкою разом з іншими частинами, що опинилися на вістрі ударного клину фронту, вони з перших годин боїв стали ядром оточених військ. Три дні (27–29 серпня) відбивали атаки ворога. Під вогнем фашистів гвардійці спорудили дамбу через болото біля Веприка (в районі середнього ярка), переправили бойову техніку, в повній темряві пройшли ворожими тилами 23 кілометри і 29 серпня вирвалися з оточення. Врятували прапор 128-го стрілецького полку 29-ї стрілецької дивізії, вивели сотню поранених бійців.
За виявлені стійкість, мужність і героїзм у боротьбі з гітлерівцями в умовах повного оточення командиру полку Нестору Даниловичу Мізерному, розвіднику, гвардії старшому сержанту Миколі Савелійовичу Муравйову, командиру першої батареї, гвардії капітану Володимиру Олександровичу Пояркову і заступнику командира другого дивізіону з політчастини гвардії капітану Єгору Петровичу Кочергіну (посмертно) було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Полк нагороджений орденом Леніна.
Поблизу хутора Холодного, що неподалік Веприка, на початку вересня 1943-го також точилися важкі бої. У них відзначився командир артдивізіону 839-го гаубичного артполку капітан Борис Васильович Федоров. Бійці підрозділу двічі відбивали атаки 50 фашистських танків, що йшли лавиною на позиції дивізіону, а в критичний момент бою командир викликав вогонь артилерії на себе і дивом залишився живим. Ворог не пройшов. Борис Васильович Федоров був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Кавалером Золотої Зірки став і розвідник 9-ї механізованої бригади 3-го гвардійського мехкорпусу гвардії сержант Сергій Трохимович Васюта, який знищив понад сто гітлерівців. Під час розвідки боєм біля хутора Татарівщина 8 вересня він загинув смертю хоробрих. Ім’я Сергія Васюти носять Веприцька школа і центральна вулиця села.
Нещодавно встановлене ім’я ще одного хороброго учасника боїв з фашистськими окупантами за звільнення нашого села, який теж удостоєний найвищої державної нагороди. Це безстрашний артилерист, командир батареї сорокап’яток 327-го окремого винищувального протитанкового дивізіону 253-ї стрілецької дивізії 40-ї армії Воронезького фронту Михайло Васильович Муравйов. Він народився 15 травня 1919 року в селі Наровщизна (нині – Мозирського району Гомельської області) Білорусі. Участь у боях із фашистськими загарбниками брав із серпня 1941-го: спочатку – на Південно-Західному, потім – на Північно-Західному, Воронезькому, Першому Білоруському фронтах. У березні 1942-го в боях на Сіверському Дінці одержав тяжке поранення. Михайло Муравйов нагороджений орденами Вітчизняної війни 2 ступеня і Червоної Зірки. Після лікування його направили на короткотермінові офіцерські курси в 1-ше Пензенське артилерійське училище. Наприкінці серпня 1943-го повернувся у свою частину й був призначений командиром батареї 45-міліметрових гармат. Брав участь у Сумсько-Прилуцькій операції і битві за Дніпро. Знову відзначився в боях на Полтавщині. Ось як про земляка розповідають білоруські інтернет-видання: “Прагнучи спинити наступ радянських військ, німці перекинули в район Гадяча три піхотні дивізії СС і рано-вранці 26 серпня (1943 року. – Авт.) перейшли в контратаку. Для відбиття їхнього контрудару в бій була кинута 253-тя стрілецька дивізія. В бою під селом Веприк молодший лейтенант М. В. Муравйов продемонстрував уміле командування батареєю і хорошу взаємодію зі стрілецькими підрозділами. Швидко подавляючи вогневі засоби ворога і знищуючи його оборонні споруди, батарея молодшого лейтенанта Муравйова сприяла просуванню вперед своєї піхоти і завдала великих втрат ворогу”.
Батарея Михайла Муравйова також вела бої з противником у районі Переяслава-Хмельницького, відзначилася на Букринському плацдармі. Славний артилерист визволяв і рідну білоруську землю. Указом Президії Верховної Ради СРСР Михайлу Васильовичу Муравйову було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу. В нагородному листі згадується й проведення наступальних боїв 253-ї стрілецької дивізії в районі села Веприк. Тож є законні підстави вважати, що високе звання присвоєне й за подвиги, здійснені у нашій місцевості. Отже, Михайло Муравйов став сьомим відомим нам Героєм Радянського Союзу, які відважно воювали в наших краях.
Після закінчення війни М. В. Муравйов жив і працював у Казахстані, в 1966-му переїхав у Нікополь на Дніпропетровщині, трудився на заводі феросплавів і в ремонтно-будівельному управлінні. 19 травня 1981 року Михайло Васильович Муравйов пішов з життя.
Славні подвиги воїнів-визволителів від гітлерівської навали безсмертні. Вони гідні того, щоб про них знала не лише Полтавщина, а й уся Україна.

Олексій КРИВКО
Краєзнавець