Білоцерківка Великобагачанського району розташована на жвавій трасі Київ–Харків, тож незручностей із транспортним сполученням у місцевих жителів немає. Віднедавна село, яке стало центром місцевої округи, опинилося і в центрі реформаторських змін.

– До об’єднання на території Білоцерківської сільради проживало близько 2 тисяч людей, зараз – понад 4 тисячі, в об’єднану територіальну громаду увійшли чотири сільради: Подільська, Бірківська, Балакліївська і Білоцерківська, загалом 18 сіл, – розповідає Білоцерківський сільський голова Іван Лещенко. – Коштів для функціонування нашої структури вистачає.
– Вже багато років говорять про місцеве самоврядування, але воно не таке, яким повинне бути, – ділиться він роздумами. – Сподіваюся, що об’єднання сіл може дати ті результати, які передбачені Хартією місцевого самоврядування. Був днями в Харкові, там Сергій Іванович Чернов, голова обласної ради, він же – голова Української асоціації районних і обласних рад, проводив нараду з питань децентралізації. У них цей процес уже теж пішов, у березні з’явилася одна громада, зараз на підході інші. Знадобився досвід сусідів-полтавців, щоб можна було все це обговорити. Полтавщина має 14 об’єднаних громад. Тож можемо вже дечому навчити й інших.
Вчаться і навчають
– Іване Васильовичу, ідея об’єднання у вас виникла тому, що з’явилася державна програма, чи самі до цього дійшли? Які плюси і мінуси цієї справи?
– Ми одними з перших в області включилися в процес реформування, питання визріло в минулому році. Мінусів я, чесно кажучи, взагалі не бачу. Сьогодні є недоліки тільки в недостатній законодавчій базі підтримки місцевого самоврядування і побудови структури цієї роботи.
– Так все досконало? А що це дає маленьким селам?
– Перспективу. Дехто може мені заперечити. Але поясню: сьогодні виникають питання інвестиційних проектів і їм необхідні певні території. Для того, щоб можна було розбудувати, приміром, промислові об’єкти. Зокрема актуальне питання – утилізація побутових відходів: де будувати заводи з їх переробки чи сортування? На тих територіях, які віддалені від густонаселених місць. Десь треба розміщувати, наприклад, ферми. У нас зараз будуються ферми, які мають розташовуватись на відстані не менше півкілометра від населеного пункту. У Білоцерківці не побудуємо, треба далі шукати територію.
– Яким же чином це допоможе малим селам?
– Коли буде розбудована інфраструктура, відкриється якесь підприємство, це підтягуватиме інші села. Інакше не може бути. У нас є село Колосівка Балакліївської сільської ради, віддалене, як кажуть, забуте Богом і людьми, в стороні, між Бірками і Остап’їм. Коли підприємство “БІЛАГРО” почало будувати там тваринницький комплекс, з’явилася робота, хати стали розкуповувати, там селяться люди, і село живе. Потрібно бачити перспективу, і ми її бачимо. Зараз виникає питання, як правильно вибудувати роботу самоврядного органу. Є вже міжнародний досвід. Кожна громада повинна мати стратегічний план свого розвитку. Ми співпрацюємо з міжнародним фондом “Відродження” – проводимо навчання, й одночасно науковці з кафедри менеджменту Полтавської державної аграрної академії збирають статистичні дані щодо розвитку громад.
– Люди розповідають, що зараз у селах замість сільських голів – старости, як було за царя…
– Так, старости працюють. І займаються усім, чим раніше займався сільський голова, тільки не маючи печатки, тобто статусу юридичної особи. Можливо, по інших територіях і є питання, якісь неузгодження, конфлікти інтересів, про інших не можу сказати. У нас такого немає. Кожний староста виконує ту роботу, яку й робив. Скажу ще таке – намагаємось не понижувати статус людини, яка до цього часу була сільським головою. Староста повинен узгоджувати, як і раніше, графіки роботи структур та установ, які діють на території і які ми утворили. Зокрема  соціальний працівник табель про свою роботу не здасть і йому не нарахують заробітну плату доти, доки не буде погоджено зі старостою. Те ж саме стосується працівників закладів культури. Багато питань, які нам потрібно вирішувати для громади, мають порушуватися насамперед старостою.
– Скажіть, чи є староста депутатом сільської ради?
– Ні, не є. Або ти депутат, або староста. Зараз ще старост не вибирали. Той, хто був сільським головою й обраний людьми, тепер працює старостою. Дехто зараз включається в процес виборів. Я не йду на це з двох причин. Перша – брак коштів на вибори. Друга – тому що не потрібно збурювати території, які нормально функціонують. Якщо втрутитися в цей процес, почнуться недоречності у стосунках. Старости працюють на територіях, люди їх знають, вони роботу знають. Староста – це посадова особа, але зараз у державі ведеться полеміка про те, щоб він отримував зарплату за рахунок частини відрахувань від зібраних податків. Так у Польщі було зроблено. Начебто розпорошуються гроші громад для утримання старост. Людина може працювати на іншій основній роботі чи бути пенсіонером, обов’язки старости – як додатковий заробіток. Я таку теорію поки що не сприймаю й не думаю, що це буде ефективно для нашої громади. Коли людина є посадовою особою й отримує заробітну плату, то є й відповідальність перед громадою.
Фінансування – справа місцева
– Ми самі повинні заробляти для себе кошти. І заробляємо, – каже сільський голова. – Утворили нові органи при громаді: відділи – фінансовий, освіти, молоді та спорту, сектор культури і туризму. Нам треба зробити для громади таку собі “родзинку”, щоб її пропагувати в культурно-туристичному напрямку, говорити про історичне минуле і майбутнє. Можемо вийти на міжнародний рівень, є зацікавленість багатьох країн у тому, щоб обмінюватися культурно-історичними зв’язками. Зробити програму, створити колектив, який зможе їздити й пропагувати.
На території громади є міст через Псел. Автомобільний, в аварійному стані, розповіли мешканці. Його трохи “підрихтували”, але потребує капітального ремонту. Роботи бере на себе ПП “БІЛАГРО”. У Колосівці стає до ладу тваринницький комплекс, туди потрібні під’їзні шляхи. Поруч, у Балаклії, є старі недобудовані гуртожитки, які підприємство і сільська рада планують переобладнати під житло й возити працівників на роботу. Комплексний підхід до проблеми (дорога – міст – виробництво – гуртожиток) – у планах територіальної громади.
Про культурний і духовний розвиток розповіла староста церковної громади села Балаклії Любов Луць:
– Дуже цікава історія місцевого Свято-Покровського храму, який ще у        XVIII столітті височів на пагорбі й мав оборонне значення, під ним навіть є підземні ходи, – говорить жінка. – Згодом церква була зруйнована. Ініціюємо перед депутатами сільської ради питання про виділення земельної ділянки і побудову нової церкви. Зараз богослужіння відбуваються в маленькому пристосованому приміщенні колишнього вчительського будинку. Збереглася велика вратарна (та, що розміщується над воротами храму) ікона Святої Покрови. Диво, що фарби й позолота на ній стали оновлюватись. Отже, все робимо правильно. Ця ікона може стати оберегом Великобагачанського краю. Вивчаємо історію церкви, села. На наших мальовничих пагорбах на початку 1970-х років кіностудія імені Олександра Довженка за мотивами Гоголівських творів знімала фільм “Пропала грамота”. Можна скласти культурно-туристичний проект про нашу Балаклію.
– Коли створювалася громада, ми це сприймали з острахом, – зізнається Любов Луць. – Думали, все буде в Білоцерківці. Кому потрібна Балаклія? Зараз думка змінюється, відчуваємо, що нам ідуть назустріч. У школі, де я працюю вчителем початкових класів, виділяються кошти на ремонт. Харчування стало кращим.
Рейсового автобуса з Балаклії в Білоцерківку не було і немає, людей виручає робочий. До райцентру є кілька рейсів на тиждень.
…Далі вирушаємо в Красногорівку, особливість якої – висока телевежа, що височить над трасою.
– Красногорівський дитячий садок “Барвінок” – один з чотирьох дитсадків на нашій території, – каже Іван Лещенко, проводячи екскурсію затишними кімнатами. – Виникає багато проблем з ремонтом дитсадків, але ми стараємося планомірно їх вирішувати. Зокрема в Красногорівському було замінено вікна і двері, проводяться роботи з опорядження приміщення. Є проблема з перекриттям покрівлі, у нинішньому році її не вирішимо. Плануємо це зробити в майбутньому. У дитсадок придбаний комп’ютер, замінені бойлер, водопровідні крани тощо.
– Хто тепер фінансує дитсадки і школи?
– З 1 січня 2016 року ми взяли на баланс навчальні заклади нашої громади, а педагогічні працівники перейшли на наше утримання з 1 лютого. Усього 5 шкіл, три дитсадки. У нашому відділі освіти затверджені три штатні одиниці, працюють поки що два співробітники, і є вакансія. Велике навантаження, але ми цю роботу розпочали і будемо продовжувати, як би не було складно. Фінансування шкіл здійснюється напряму через освітню субвенцію, затверджену Міністерством фінансів, яка передбачена у законі про Держбюджет, де окремо прописана Білоцерківська об’єднана громада. Виділяються дві субвенції – освітня і медична. Крім передбачених коштів на освіту, а це 5,9 мільйона гривень на рік, ми виділили близько мільйона, щоб вирішувати інші питання, які не передбачені державною субвенцією, але потрібні на місці. Це, зокрема, підвезення дітей, харчування, господарське забезпечення закладів.
– Тобто те, що робив раніше районний відділ освіти, тепер робить громада? Не важко утримувати школи?
– Робота ця нова і потребує постійного навчання. Але все це згуртовує громаду, поточні питання вирішуються оперативно і з розумінням того, що це своє і робиться для себе, – переконаний сільський голова об’єднаної громади.
Завідуюча дитсадком Галина Яковенко підтверджує – справді, вирішувати питання стало оперативніше. Показує старовинну колиску з лялькою й іграшки “різних поколінь”, принесені батьками дітей. У дитсадку 30 дошкільнят, група одна, різновікова, потрібно відкривати іншу. На запитання, чи є різниця між районним і місцевим фінансуванням, говорить, що на місці швидше реагують на запити: скажімо, у п’ятницю згорів бойлер – у понеділок вже відремонтували.
– Продуктами харчування навчальні заклади забезпечуються централізовано через сільську раду, – розповідає керівник “Барвінка”. – Батьки дітей, оскільки у нас сільська місцевість і люди все вирощують самі, приносять домашні овочі. Якщо є своя картопля, чому ми будемо її купувати, оброблену невідомо чим? Заготовляємо самі, через батьківський комітет, зразки відправляються на аналізи, щоб були якісні, є відповідні документи. Для того, щоб добре годувати дітей, вистачає 20 гривень на день. З них 60 відсотків фінансує сільрада, 40 відсотків – батьки. У нас свій яблуневий сад, і свіжі яблука діти споживають до весни.
Готові до подальшого розширення
– Суть реформування полягає в тому, щоб ми могли за рахунок громад, де трохи кращий стан, підтягнути до вищого рівня депресивні села, спільно вибудувати модель подальшого розвитку і втілювати завдання, які передбачені законодавством, – зазначає Іван Лещенко. – Насамперед це – надання певних послуг, розбудова територій і забезпечення всім необхідним людей, які на них проживають. Щоб були заробіток, відпочинок, заклади культури, духовний розвиток. І коли сьогодні, включившись у цей процес, деякі громади вирішили об’єднатися просто по-сусідськи, не зрозумівши самої ідеї і того, що далі будуть робити, таке об’єднання дискредитує всю справу реформування. Треба обов’язково думати про стратегічні напрямки розбудови територій. Зрозуміло, тут і амбіції відіграють певну роль. Є сільські голови, які не можуть чимось своїм поступитися. Усі ці фактори негативно впливають на процес об’єднання.
А Білоцерківка наша має перспективи, я в цьому переконаний. Якщо з боку держави надалі буде підтримка таких громад, ця територія має право на існування. Компактна, зі своїми неординарною історією, духовними цінностями, зв’язками, досвідченими людьми, потужними підприємствами, які забезпечують робочі місця і сплачують значні відрахування податку на доходи фізичних осіб. Тож ми готові до себе в об’єднану громаду прийняти ще території, для того, щоб вони мали перспективи розвитку. Маємо можливість здешевлювати харчування в освітніх закладах, надання якихось послуг. Ця система більш мобільна, ніж стара. У нас педпрацівники отримують 10 відсотків додаткової надбавки за престижність праці, всі відрядження оплачуються. Малокомплектні школи у нас є, як і в інших. Хочемо зробити на їхній базі НВК, поєднавши школу з дошкільним закладом, і таким чином зберегти. Зберігатимемо всі заклади, скільки це буде можливо. Зокрема в Балаклії в школу переведемо дитсадок і не будемо платити за опалення зайвого приміщення – це вже економія.
Колишні сільради, запевняють працівники великої громади, не стоять пустками. У кожній залишилися староста і спеціаліст, який йому допомагає, – де землевпорядник, де бухгалтер, де секретар, які приймають людей, готують довідки і документи. Заявникам у центр громади за довідками їхати не потрібно – замовляють й отримують на місці. У Балаклії сільраду й два гуртожитки переобладнають під житло для працівників маслозаводу.
– Є гіркий досвід з об’єктами інфраструктури, які колись належали колгоспам і КСП, – продовжує сільський голова. – Ці будівлі напівзруйновані, зокрема так трапилося в Красногорівці. У Балаклії клуб нам передали через Фонд держмайна, ми тепер розпоряджаємося цим майном і відповідаємо за нього. Прийде час, приведемо його в належний стан, і діятиме не гірше, ніж десятки років тому. Невідкладна медицина має все необхідне. Коштів, щоб забезпечити всю нашу структуру, вистачає. В громаді 6 медичних закладів: амбулаторія і 5 ФАПів. Приміщення – власність громади, але передана для оперативного управління в районний центр первинної медико-санітарної допомоги. Працівники перебувають у трудових відносинах із центром ПМСД. Поточні питання вирішуємо оперативно і за домовленістю, тут – повна взаємодія. Можемо доплатити фельдшерам за навантаження.
***
У Білоцерківці нещодавно проходив семінар для депутатів сільської ради, спеціалістів різних галузей із вивчення міжнародного досвіду самоврядування.
– Є можливість налагодити зв’язки українським територіальним громадам зі словацькими, – розповів один із його організаторів, доктор наук державного управління, професор кафедри парламентаризму і політичного менеджменту Національної академії державного управління, депутат обласної ради Петро Ворона. – Ми запросили відомих науковців. На Полтавщині визначили Глобинську і Білоцерківську громади – одні з найпотужніших в економічному відношенні, тут можна говорити і про товаровиробництво, сільськогосподарський ракурс. Крім того, ці громади не мають міст-побратимів, з якими можна налагоджувати партнерські стосунки. Тож поділимося інформацією про зарубіжний досвід, україно-словацький проект надання технічної допомоги об’єднаним територіальним громадам Чернігівщини і Полтавщини.
На фото: Учасники семінару з вивчення зарубіжного досвіду місцевого самоврядування: голова Чернігівської обласної ради шостого скликання, координатор україно-словацького проекту надання технічної допомоги об’єднаним територіальним громадам Чернігівщини і Полтавщини Микола Звєрєв, директор інституту трансформації суспільства, кандидат економічних наук, професор, шеф-редактор “Економічного часопису” Олег Соскін, керівник комунального закладу “Білоцерківська публічна бібліотека”, депутат сільської ради Лариса Башинська, голова Білоцерківської сільської ради Іван Лещенко, голова Полтавської обласної ради шостого скликання Петро Ворона, державний реєстратор територіальної громади Ольга Захаренко.

Ганна ЯЛОВЕГІНА
Микола БЕЗНОС (фото)
“Зоря Полтавщини”