Про необхідність надання гуманітарної допомоги саме жителям Новотагамлицької сільської ради Машівського району Сергію Котляревському, Миколі Реуті й Олексію Байжаунову, які нині несуть службу в зоні проведення антитерористичної операції, місцеві волонтери заговорили ще перед Великоднем. Вирішили, що цього разу “гуманітарка” має бути адресною. Тож оголосили про ініціативу жителям усіх сіл. І люди, як завжди, відгукнулися. Як розповіла безпосередній учасник акції Наталія Шульга, краяни допомагали хто чим міг.
“Ми відразу звернулися до сільського голови Андрія Карацюпи, – згадує Наталія Олександрівна. – Він підтримав і допоміг. Порозвішували оголошення, і робота закипіла. Проїхали машиною нашими селами й зібрали все, що люди налаштували. Давали картоплю, інші овочі, консервацію і кошти. Зібрали 1090 гривень. На них купили чай, каву, печиво, солодощі. Ще люди ділилися сушкою, медом.
Отак разом і назбирали добру передачу для бійців-земляків. Напекли-насмажили близько шестисот пирогів із різними начинками. Готували їх разом із Мариною Байжауновою, Інною Буравйовою, Анею Михайловою та моєю невісткою Лєрою. Допоміг продуктами й місцевий підприємець Віктор Гуленко. А першокласники й дошкільнята передали для воїнів свої малюнки.
Планували, що наша “гуманітарка” потрапить до захисників на свята. Та не вийшло. Час ішов, але ніяк не могли знайти того, хто б її відвіз. Тоді поговорили вдома і вирішили, що син повезе нашою машиною. Завантажили зібране і вирушили в дорогу. Поїхали ми з сином і дружина бійця Марина Байжаунова.
Навантажили авто настільки, що я, наприклад, сидівши спереду, торкалася головою даху автомобіля. Перед поїздкою звернулися до місцевих підприємців, фермерів і товариства з проханням допомогти пальним. Відгукнулися Любов Крупка, ТОВ “Карлівське СГП “ЛОС” і Сергій Кольвах.
Спочатку ми попрямували до Миколи Реути. Зателефонували йому, щоб вийшов забрати передачу, бо в його розташування не дозволялося заїжджати. Наголосили, щоб ішов не сам, бо не донесе. Розвантажувалися під зливою. Потім сфотографувалися на згадку і вирушили далі.
Поїхали шукати Сергія Котляревського. Довго блукали, адже за тією адресою, що знали, його не було. Та після довгих пошуків і Сергію передали гостинці від односельців. Він теж вийшов до нас із товаришами, адже ящики важкі й для одного непосильні.
Після “фотосесії” із Сергієм вирушили навідати ще одного земляка – Олексія Байжаунова. Дуже допоміг у наших пошуках краянина хлопчина-військовий, якого ми підвозили до блокпоста. Альоша ж вийшов зустрічати із майже двома десятками побратимів. Вони провели нас на місце свого розташування, а потім запропонували екскурсію. До слова, однополчани дуже хвалили Олексія, наголошували: “Він тут нас усіх годує…” Наостанок пригостили кавою. Хлопці дуже дякували за допомогу, а потім ми сфотографувалися разом. На аркуші паперу із зображенням емблеми їхнього батальйону написали: “Дякуємо волонтерам Машівського району за допомогу і повагу до військових”.
Щодо настрою бійців Наталія Шульга зазначила: “Будемо стояти до останнього, – говорили хлопці. – Щоб ворог не прийшов до нас…” От тільки в мене склалося враження, що вони там недоїдають. Потім я зрозуміла, чому: всі троє перебувають у гарячих точках. Тож волонтери до них із домашніми смаколиками не доїжджають. А їм там дуже раді.
Хотілося б сказати кілька слів і про місцеве населення. Після цієї поїздки в нас кардинально змінилася думка. Люди там настільки добрі, щирі й привітні, що ми навіть не очікували. За поїздку ми кілька разів пробивали колеса, глухнула машина. І в жодному випадку ми не зіткнулися з грубістю, байдужістю чи ворожістю. Навпаки – місцеві намагалися допомогти, підказували, як зробити краще, куди звернутися. Пропонували нас нагодувати. Приємно було. Ніколи не забудемо і хлопців-електриків, з якими довелося познайомитися в Луганській області. Побачивши, що стоїмо на дорозі, зупинилися, почали розпитувати, що сталося. А коли дізналися, що зламався домкрат і не можемо нічого зробити з колесом, своєю пилкою випиляли пеньки, підставили під нашу машину, щоб можна було здійснити заміну.
Велика подяка всім, хто допоміг зібрати передачу на схід, не тільки від нас, а й перш за все – від бійців”.

Людмила ТЮТЮННИК
Журналіст