Для багатьох селянських родин за нинішнього безробіття на селі наявність земельних паїв є мало не визначальною складовою сімейного бюджету. Відтак словосполучення “земля-годувальниця” набуває прямого значення. Між тим, останніми роками у сфері земельних відносин коїться щось не зовсім зрозуміле для пересічних українців. Часто просто нездоланними є ті перепони, які трапляються на шляху до успадкування наділів, переукладання угод оренди, виплати розрахунку чи отримання землі в користування.
До “Зорі Полтавщини” із проханням про допомогу щодо захисту прав та інтересів звернулася група пайовиків-орендодавців СВК “Андріївський” Хорольського району: Володимир Селін, Ольга Зеленська, Віктор Крутько, Олександр Дорошенко, Олексій Даниленко, Катерина Ковальчук (усього 27 осіб). У листі, зокрема, йдеться: “Ми, орендодавці, відчуваємо постійний тиск і шантаж з боку керівництва сільгоспкооперативу “Андріївський” через відмову підписати додаткову угоду на оренду землі до 2025 року. Зараз ми маємо зареєстровані у відповідних інституціях угоди оренди до 2018, 2019, 2020 років – у кого як. Тим, хто підписав таку додаткову угоду, виплатили орендну плату за 2015 рік у розмірі 6 відсотків, а хто відмовився – тільки 3 відсотки, хоча у 2014 році усі орендодавці отримали по 5 відсотків. Але ж у договорах, укладених раніше на 7 чи 10 років, чітко прописано, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік при зміні грошової оцінки землі (паю), проведенні індексації з огляду на інфляцію. На сільській сходці ми вирішили погодитися внести в договори додаткові умови, але тільки на той період, до якого укладено ці угоди. Але ж договори з додатковими умовами не реєструються у відповідних установах, оскільки продовжують чинність раніше укладені угоди… Більше того, деякі орендодавці не писали угоду про оренду паїв до 2025 року, але встигли наперед вибрати 6-відсоткову орендну плату. Таким керівництво СВК обіцяє зробити перерахунок (зменшити розмір виплат. – Авт.) при виплаті за 2016 рік…”
Дописувачі посилаються на Указ Президента України про виплату орендної плати в розмірі, не менше 6 відсотків від вартості земельного паю. Як зазначається в листі, у відповідь на незаконні, на думку селян, дії керівництва кооперативу орендодавці СВК “Андріївський” зверталися на “гарячу лінію” і до Генеральної Прокуратури України, та, оскільки їхні звернення повертають назад, на розгляд полтавських чиновників, жодних позитивних для орендодавців рішень прийнято не було. Водночас керівництво СВК переконує всіх у тому, що не порушує чинне законодавство, виплачуючи 3 відсотки орендної плати, йдеться в листі.
Прокоментувати ситуацію довкола проблем у питаннях оренди землі в СВК “Андріївський” Хорольського району ми попросили провідного спеціаліста відділу врегулювання відносин власності департаменту агропромислового розвитку ОДА Інну Латиш.
– На жаль, згідно з чинним законодавством органи державної влади не мають права втручатися в орендні відносини, тож і допомогти у вирішенні проблем орендодавців не можуть. Такі питання, як правило, вирішуються у судовому порядку. Зазвичай орендарі, укладаючи угоди оренди паїв, скажімо, з 2010 року й до 2017-го, закладають у розрахунок за земельні паї саме 3 відсотки. Додаткової угоди вони не укладали, а фактично виплачували 5 чи 6 відсотків. Тобто таким чином вони себе захистили. Тому й мотивують, що в договорі зазначено 3 відсотки, тож можемо й платити 3 відсотки. А отже, закон про мінімальний розмір орендної плати вони, в принципі, й не порушують. Адже в статті 288 Податкового кодексу тільки зовсім нещодавно було внесено наступне формулювання: розмір орендної плати повинен бути не меншим 3 і не більшим 12 відсотків від вартості земельного паю. Орендодавцям потрібно було свого часу вимагати внесення змін до угоди (чи укладання додаткової угоди) про оренду їхніх паїв у частині збільшення відсотків з виплати орендної плати тоді, коли їм фактично виплачували по 5 чи 6 відсотків. Спірні ж питання вирішуються у суді, – наголосила Інна Латиш.
– Тиск і шантаж орендодавців, про що пишуть автори листа, – це головні важелі “співпраці” з селянами сучасних орендарів, які, маючи зиск із селянських наділів, знижуючи й погіршуючи їх грунтородючість, не створюючи робочих місць і не утримуючи тваринництво, намагаються захопити селянські землі на якомога триваліший термін оренди, – зазначає кандидат наук із державного управління, почесний землевпорядник України, виконуючий обов’язки завідуючого кафедрою автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Григорій Шарий. – Селянам потрібно самостійно господарювати, в тому числі й створюючи фермерські та селянські господарства. Або віддавати наділи тим орендарям, які вносять органічні добрива, створюють робочі місця і укладають угоди на
7 років із рівнем орендної плати 8–12 відсотків. Також необхідно за кошти селян проводити агрообстеження землі державними установами перед здачею її в оренду і після. У разі погіршення агрофону угідь подавати судові позови до недобропорядних орендарів. У даному випадку селянам потрібний адвокатський та судовий захист їхніх інтересів. Окрім цього, аналогічного листа інформативно можна направити до головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, а також для відповіді та реагування до відповідної комісії обласної ради та райдержадміністрації. Адже саме РДА здійснює регулювання земельних відносин в адміністративних межах району, – додав Григорій Шарий.
* * *
До редакції звернулися також однокласники Любові Васільченко (Красюк), яка проживає в селі Балаклія Великобагачанського району. У неї виникла проблема з успадкуванням земельних паїв від тіток, які проживали на території Корнієнківської сільради Великобагачанського району. В листі зазначається: “Любові Яківні 64 роки, вона часто хворіє, пересувається з допомогою ціпків. Їй складно куди-небудь поїхати, щоб добитися вирішення спадкових питань… У Великій Багачці їй відмовили в оформленні документів, тож вона через адвоката подала до суду, щоб визначити ступінь спорідненості з померлими тітками. Однак суд залишив питання без розгляду, а адвокат відмовився від подальшої співпраці. Жінці також пояснили, що ця земля буде виділятися учасникам АТО. Син Л. Васільченко зараз теж служить в зоні АТО. Просимо допомогти нашій однокласниці вирішити ці питання”.
Під листом прізвища: Василь Катруша, Таміла Красюк, Леонід Кур’ян.
Як повідомили нам у Корнієнківській сільраді, оскільки підтвердити в суді родинні зв’язки Л. Я. Васільченко не змогла, прокуратура Великобагачанського району визнала спадщину відумерлою, а суд Хорольського району рішенням від 17 вересня 2015 року це підтвердив. 2 жовтня 2015 року сільрада прийняла ці землі в комунальну власність і рішенням сесії від
9 жовтня розподілила їх учасникам АТО, які нині виготовляють документи на землю.
– Тітки Любові Васільченко були двоюрідними, тобто вона є спадкоємцем 5 черги й проживає на території іншої сільської ради. До того ж доказів родинних зв’язків, спільного проживання чи опіки над померлими не було надано. Відтак сільрада, працюючи в рамках закону щодо визнання спадщини відумерлою та після прийняття її у комунальну власність, передала землі учасникам АТО, – додав голова Корнієнківської сільради Віктор Корнієнко.
– Захист інтересів Любові Васільченко можливий тільки через адвокатський і судовий захист. Рішення суду може повернути справу в законне русло набуття власності по спадку. Права сина не пов’язані з правами матері і реалізуються окремо, – зазначив Григорій Шарий.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”