Земельні питання для українських селян були одвічним каменем спотикання. Сусіди часто сварилися “за межу”, потужні землевласники вели тяжби за великі земельні масиви… Актуальними є такі проблеми й у наш час. І тут зазвичай уже справа не стільки в конкретних селянах, скільки в діях чи рішеннях відповідних інституцій, до повноважень яких належить розподіл земельних наділів.
До редакції звернулася мешканка села Верхня Ланна Карлівського району Віра Веклич. Жінка розповіла, що, починаючи з 1995 року, окрім земельної ділянки поряд із житловим будинком (площа садиби 0,39 гектара, в тому числі 0,29 га город. – Авт.), її сім’я користувалася ще й земельним наділом площею до 0,50 га за межами цього села, в степу. Додаткові ділянки оформлені документально не були, та й надавали їх у користування, за рішенням сесії Верхньоланнівської сільради, не завжди в одному й тому ж місці. Все ж близько 10 останніх років Векличі зазвичай користувалися землею за межами свого села в одному й тому ж місці, стверджує Віра Веклич. Однак у цьому році сім’ї, за її словами, запропонували і менші додаткові площі, і в іншому, більш віддаленому полі. Чому так сталося, розповідає Віра Веклич:
– Кілька років у нас був неврожай сільгоспкультур на земельній ділянці за селом. А минулої весни, 2015 року, сусід-односелець запропонував моєму чоловікові Володимирові Векличу засіяти наш наділ разом зі своєю землею у цьому ж польовому масиві соняшником та пообіцяв взамін дати нам сіна для корови. Ми погодилися, бо здоров’я вже катма. Посіяв сусід соняшник, а за якийсь час перестав з нами навіть здоровкатись. Звісно ж, за користування нашою землею торік нам ніякого сіна не дав, тож у цьому році ми вирішили посіяти там люцерну. Сусід на це відповів: сійте, торік дротянка в мене всі посіви ушкодила, там нічого не вродило, тому я вам нічого й не дав, – розповідає Віра Леонідівна Веклич. – Ми найняли трактор, закультивували цю земельну ділянку, а ввечері в поле приїхала дружина сусіда… Коли наступного ранку мій чоловік поїхав виписати сівалку, щоб посіяти люцерну, йому повідомили, що… “там вашої землі немає”. Тоді ми написали заяву в сільську раду про цей прикрий інцидент. Своєчасної відповіді на неї так і не отримали. А за кілька днів чоловікові повідомили, що нам у полі, в зовсім іншому місці, виділили 39 сотих городу. Оскільки наданий наділ виявився далеко, в незручному для обробітку місці, ми написали відмову від його обробітку. Водночас я написала заяву в сільраду, в якій попросила дати інформацію про місцезнаходження земельних ділянок, які надавалися нам в обробіток протягом останніх 10 років, для подання в суд. Землевпорядник (тоді була Вікторія Литвиненко) дала відповідь, що ми маємо в обробітку 0,96 гектара, у тому числі 24 сотих – у полі (біля Барана) і 18 – у степу, хоча насправді ми нині обробляємо лише 39 сотих городу біля садиби та маємо 10 сотих сінокосу. Ще 18 сотих нам дали в полі, але ми ще там не були, – продовжує Віра Леонідівна. – Практично на другий день до Карлівського райвідділу внутрішніх справ надійшла заява на мого чоловіка про те, що нібито він ображав гідність працівників сільради. До нас додому приїхав дільничний інспектор Віталій Донцов розбиратися у справі… Ми написали пояснювальну записку, що такого не було. Після цього при випадковій зустрічі сусід почав нам погрожувати, аби ми не піднімали цю проблему…
Водночас Віра Веклич написала заяву до райвідділу про погрози з боку сусіда. А останній, з її слів, подав зустрічну заяву про наклеп. Відчуваючи свою правоту, Віра Леонідівна, аби довести справу до істини, заявляє, що згодна пройти процедуру на “детекторі брехні”, хоча це, як їй пояснили в райвідділі, навряд чи можливо.
Віру Леонідівну Веклич ми зустріли в сільській раді, куди вона прийшла, за її словами, аби врешті-решт отримати довідку-відповідь про місце розташування наданих їй у користування земельних ділянок та їх загальну площу. На моє запитання, чи влаштовує сім’ю Векличів (вони пенсіонери й мешкають удвох) загальна площа наданих у користування земельних ділянок, Віра Леонідівна відповіла:
– Нас уже все влаштовує, аби тільки по нас не топталися. Все-таки я хочу довести, що там, у полі, на одному й тому ж місці протягом останніх 20 років була моя земля, і нехай мене не роблять дурною та брехухою.
***
Сусіди, з якими нам удалося поспілкуватися, підтвердили, що сім’я Векличів – це люди порядні й не могли когось ображати. Вони також стверджують: Векличі обробляли землю в полі на одному й тому ж місці вже понад 10 років, тож їм незрозуміла ситуація, що в згаданого сусіда нібито є документи на ці самі наділи і що він обробляє їх уже 8 років поспіль. Люди також нарікали, що через розореність пастівників їм уже ніде випасати корів та косити сіно… Наголошували вони й на тому, що нібито вищезгаданий сусіда порозорював і кілька садиб, господарі яких повмирали, а спадкоємців немає.
***
Сусід Векличів, про якого мова, на всю цю ситуацію та розмови “на підвищених тонах” відповів, що він чужу землю не забрав і нічого в цьому році там, у полі, на наділах Векличів, не посіяв. Мовляв, незаконної землі у нього немає. Загалом же представників преси зустрів разом із дружиною недружелюбно й насторожено, наголосивши, що обробляє тільки ту землю, яка зареєстрована на нього, дружину, доньку, зятя та синів… Щодо розорювання земель, то вони брали в обробіток тільки ті землі, які роками заростали бур’янами. Наголошували, що на всі площі землі, яку вони обробляють, є відповідні документи у них і в сільській раді.
***
Верхньоланнівський сільський голова Олександр Рудь зазначив, що земельні наділи надаються тільки згідно з рішеннями земельної комісії сільради та рішеннями сесії сільради. Він також надав нам копії відповідей, датовані 18 та 19 квітня 2016 року, на заяви Володимира Веклича до голови Верхньоланнівської сільради Олександра Рудя і до комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища Верхньоланнівської сільради, в яких детально розписано, де саме знаходяться земельні наділи Векличів. Цитуємо: “… Згідно із земельно-кадастровою документацією та земельним обліком по Верхньоланнівській сільраді станом на 13.04.2016 року за Вами рахується 0,96 гектара. З них 0,39 га – по вулиці Гагаріна 2-А (площа під садибою та городом. – Авт.), на яку є правовстановлююча документація; а також 0,39 га – в селі Холодне Плесо по вулиці Зарічній та 0,18 га – в селі Холодне Плесо по вулиці Низовій. Цими двома наділами Ви користуєтеся з 1995 року тільки згідно з рішенням сесій сільської ради…”
Далі дається рекомендація заявникові звернутися до комісії з питань регулювання земельних відносин сільради із заявою про дозвіл на виготовлення технічної документації та узаконення користування земельною ділянкою площею 0,10 гектара.
***
Звісно, можна довго міркувати й сперечатися про те, хто правий, а хто винуватий у ситуації, що склалася довкола польових чи степових земельних наділів сім’ї Векличів. Але водночас можна зрозуміти Віру Леонідівну та Володимира Сергійовича – вони люди вже не молоді, звикли до певного постійного місця розташування землі, тож не варто було їх нервувати…

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”