Пам’ять земляків-подвижників, преподобномучениці Олімпіади та священномученика Гавриїла віряни вшановують 2 червня. Цього ж дня молитовно згадують усіх представників духовенства, розстріляних у кривавому 1938 році в урочищі Триби поблизу Полтави.
3 червня – день прославлення Володимирської Пушкарівської ікони Божої Матері, перед якою і сьогодні можна поставити свічку у Вознесенському храмі Полтави.
2 березня 1916 року, відповідно до розпорядження Священного Синоду, черницю Олімпіаду Вербецьку було зведено в сан ігумені. На той час вона трудилася в Козельщинській обителі Різдва Пресвятої Богородиці вже понад два десятиліття. Святий поріг переступила ще вісімнадцятилітньою дівчиною-селянкою з Кобеляцького повіту. Звали її тоді Оленою Вербецькою.
Попереду в ігумені були тяжкі випробування. Після 1917 року землю і частину майна монастиря націоналізували. Восени 1929 року обитель закрили остаточно. Серед білого дня групи комсомольців на підводах під’їхали до святині й вчинили пограбування.
Доля ігумені Олімпіади II склалася трагічно. Спочатку їй довелося зазнати голод 1933 року, потім – поневірятися по людях. Перебравшись до Полтави, вона таємно квартирувала в знайомих. Згодом почала збирати навколо себе православних жінок, опікати черниць з розорених монастирів. 27 лютого 1938 року влада видала ордер на її арешт. Після жорстоких катувань подвижницю засудили до розстрілу. Найімовірніше, вона була серед тих в’язнів НКВС, яких в темряві ночі вивозили вантажівками в напрямку села Макухівка й там розстрілювали.
***
Про священномученика Гавриїла Коваленка нам відомо дуже мало. Народився він у селі Білоцерківка Великобагачанського району. Закінчив Полтавську духовну семінарію. На час арешту (1938) був настоятелем Свято-Миколаївської церкви в Полтаві. Засуджений Особливою трійкою УНКВС по Полтавській області 23 квітня 1938 року до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 2 червня. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 2 червня 1990 року.
***
Історія образа Володимирської Пушкарівської ікони Пресвятої Богородиці пов’язана з історією Пушкарівського Вознесенського жіночого монастиря. Він був заснований у 1676 році як Полтавський Покровський і розташовувався там, де нині передмістя Полтави, – село Мазурівка. У 1721 році з ініціативи полковника Івана Черняка всі споруди Полтавського Покровського монастиря було перенесено до села Пушкарівка (тепер – у межах обласного центру). Обитель почала називатися Пушкарівською Покровською, згодом, після зведення Вознесенської церкви, – Пушкарівською Вознесенською. На початку ХІХ століття монастир було ліквідовано. Залишився єдиний храм – Вознесенський.
Перші письмові згадки про Володимирську Пушкарівську чудотворну ікону Божої Матері належать до часу, коли монастир став називатися Пушкарівським Вознесенським. Згодом вона зберігалася у Великобудищанському монастирі. Невдовзі після того, як більшовики закрили обитель (1922), святиню перенесли до заворсклянського Спасо-Преображенського скиту, що поблизу села Матвіївка Котелевського району.
Напередодні закриття й цього осередку духовного життя, в 1961 році, ігумен Іоанн передав ікону старості скиту Івану Максимовичу. В його родині її таємно переховували кілька десятиліть. Загалом втраченим образ вважався до 1995 року. Наприкінці 2002-го його привезли в Полтавський Свято-Макаріївський кафедральний собор. Сьогодні вклонитися святині можна у Вознесенській церкві Полтавської єпархії УПЦ.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.