Доля генерал-майора Сергія Кульчицького, який загинув 29 травня 2014 року біля Слов’янська в зоні АТО, справді незвичайна.

Він народився 1963 року в Німеччині. Молодість пройшла в період СРСР на території Росії: закінчив Уссурійське суворовське військове училище, потім – Далекосхідне вище загальновійськове командне училище в Благовєщенську. Службу проходив у знаменитій 61-й Кіркенеській бригаді морської піхоти Північного флоту. Солдати підрозділу свого часу воювали в Єгипті, Сирії, на Кубі, в Анголі, Ефіопії та Гвінеї-Бісау, низці інших гарячих точок. З розпадом СРСР його Батьківщиною стала незалежна Україна, на захист якої він став з перших днів АТО. У 2014 році, будучи начальником Управління бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України, зумів у підготовленому ним батальйоні поставити в один стрій колишніх “беркутівців” і “майданівців”, сам повів їх у бій в тодішню найгарячішу точку Донбасу – місто Слов’янськ Донецької області (опорна база Гіркіна-Стрєлкова), де і було зупинено просування сепаратистів.
За словами воїнів АТО, Кульчицький – один із небагатьох генералів України, в чиєму професіоналізмі не сумнівався ніхто. Він жорстко запобігав будь-яким проявам зрадництва, нехлюйства і непрофесіоналізму військових. Воював не в штабі, а на передовій, загинув як солдат 29 травня 2014 року – гвинтокрил Мі-8, у якому летів генерал та ще 11 військовослужбовців-спецпризначенців, терористи збили з переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК) поблизу гори Карачун на Донеччині. Військові та політики, які особисто були знайомі з Кульчицьким, переконані: якби генерал залишився живим, він зміг би кардинально змінити хід антитерористичної операції на сході України. Але його загибель, на переконання бойових побратимів, не була випадковою. Терористи так званої “ДНР” оголосили за нього (живого чи мертвого) винагороду в 4 мільйони доларів США. Більше ніколи за жодного з політиків чи військових України бойовики не призначали такої винагороди. Кульчицький знав про небезпеку, але зону АТО і своїх солдатів не кинув. ПЗРК противника, з якого збили гвинтокрил, був знищений його 1-м батальйоном через кілька днів після загибелі генерала.
Усі ті, кому будь-коли пощастило спілкуватися з Сергієм Кульчицьким, згадують про нього як про великодушну, правильну, хоч і досить строгу людину. Те, як він поводився з підлеглими,  не відповідало звичним канонам поведінки генерала. Один з хлопців, який знаходився під військовою опікою Кульчицького, розповів, що, коли підрозділ заїхав у населений пункт Нові Петрівці, їм довелося розташовуватися в наметах. Був дуже сильний вітер, який просто виривав кілочки, що кріпили намети до землі. “Кульчицький схопив молот і давай разом з нами забивати кілочки в землю. Ми намагалися забрати у нього молот: незручно, все-таки генерал. “Та нормально, – відмахнувся Сергій Петрович. – Хлопці, давайте швидше, а то вітер всі намети знесе”, – пригадує вихованець Сергія Кульчицького.
Інші згадують генерала струнким чоловіком, з офіцерською, просто залізною, витримкою. Але при цьому, зазначають вони, в ньому завжди було багато людяності. Так, наприклад, один з вояків згадує: “Сергій Петрович міг підійти до будь-якого бійця і запитати: “У тебе все нормально? Може, допомога потрібна?” Наприклад, мені ніяк не могли підібрати взуття. Ну не шиють для солдатів черевики 49-го розміру. Сергій Петрович заспокоїв: “Тобі замовимо окремо. Люди вже працюють”. Я аж рот роззявив від подиву: генерал переживає, щоб боєць був взутий. Коли нам привезли форму і крапові берети, а це було пізно вночі, Кульчицький особисто контролював, щоб одяг підійшов за розміром кожному”.
Товариші по службі генерала Кульчицького відзначають, що він докладав усіх можливих зусиль для того, щоб навчити хлопців, яких йому довірили, всьому, що він знає сам. “Уявляєте картину? Підходить до рядового генерал, опускається поруч на коліна і починає вчити стріляти з кулемета. Сергій Петрович особисто вчив солдатів метати гранати, стріляти лежачи, розвантажуватися з транспорту, ставити “секрети”… Генерал валявся з нами у багнюці, повзав по мокрій траві. Щоб зробити з нас хороших бійців, залучив найкращих інструкторів. Кульчицький вкладав у нас душу, і це було видно”, – згадують хлопці.
Після загибелі Сергію Кульчицькому посмертно присвоїли звання Героя України. Його ім’я носить 1-й батальйон Нацгвардії, бійців якого виховав і по-батьківськи опікував генерал. Минулого року у Львові Сергію Кульчицькому було відкрито пам’ятник.

Підготувала Олена Ігнатенко.