Одне з кращих у Миргородському держлісгоспі лісництв називається Гоголівським. І не випадково, адже його офіс розташований у Великих Сорочинцях, саме на тому місці, де в свій час стояв будиночок, у якому і з’явився на світ літературний геній Микола Гоголь.
“Для нас велика честь та обов’язок – берегти і примножувати багатства природи, які одержали у спадок, – сказав лісничий, заслужений природоохоронець України Леонід Нос. І уточнив, що дерево до повної зрілості росте близько сотні років. – Отож сьогодні поповнюємо державну казну працею наших пращурів, а насаджуємо молоді ліси для потомків…”
Разом з лісничим та інженером лісових культур Юлією Кальною прямуємо просікою чи пробираємось в гущавину підліска стежкою. У Леоніда Петровича не вгаває мобільний телефон. Господарство велике, багатогалузеве. В урочищі Ялинське працює потужний деревообробний цех. Названі лісокультурницями жінки порядкують у теплицях та біля парників, де вирощують більше трьох десятків найменувань популярних перед Великоднем та іншими святами декоративних рослин. Приємні весняні клопоти й у лісгоспівських пасічників. Роки, звісно, бувають різними. Але, так рахують економісти, у Гоголівському лісництві за рік виконується різних робіт на загальну суму понад 6 мільйонів гривень.
Директор держлісгоспу Олександр Лобудяк по праву вважає гордістю для району й області лісорозсадник, у якому вже багато років працює Ігор Куленко. Нинішнього року тільки дубових саджанців в угіддях Миргородського та сусідніх Великобагачанського і Шишацького районів висаджено близько 300 тисяч штук. Багато посадкового матеріалу в гоголівців купують господарства сусідніх, і не тільки, районів та областей. Тут навчаються та проходять практику учні Великосорочинського і Зіньківського шкільних лісництв.
У щорічних загальноукраїнських конкурсах-оглядах лісорозсадник Гоголівського лісництва ніколи не пасе задніх, а в 2014 році був визнаний кращим серед подібних в Україні.
Характерною рисою стилю роботи лісничого Леоніда Носа є його вміння так організувати людей, щоб усім було до чого докласти рук. За підтримки начальника обласного управління лісового та мисливського господарства, до речі, також вихованця Гоголівського лісництва, заслуженого лісівника України Юрія Тараненка він на березі тихоплинної Грунь-Ташані створив лісову базу для відпочинку мисливців. Крім затишного будинку з кімнатами, можна скористатися зручностями селянської печі, їдальні, допоміжних приміщень. Знана у сусідній Ковалівці куховарка Марина Ткаченко запропонує вишукані страви української селянської кухні, яких і в класних ресторанах не скуштуєш. Її фіточаї – сам куштував – пахнуть м’ятою, медоносним чебрецем, звіробоєм та іншими цілющими травами.
Наділений дорогоцінним почуттям любові до всього живого, Леонід Петрович власноруч збудував на базі просторий вольєр для тих “постояльців” із лісу, які, буває, потребують людської допомоги. Він пам’ятає, як молодий дикий кабанець на льоду пошкодив ногу. Єгері доправили невдаху у вольєр. Як там не було, а вже здоровий вепр кілька років мешкає у цьому лісовому притулку. Тут відпоювали молоком від домашньої кози знайдене в лісі немічне козеня. По теплу уже здоровий молодий козлик подався у ліс шукати собі пару…
Активісти мисливських організацій із Ковалівки, Великих Сорочинців, Миргорода, Савинців, Великої Обухівки облаштували в лісі 30 годівниць, допомагають заготовляти на зиму сіно, зелені гіллячкові віники та інші корми.
Ще один буденний, але показовий факт. Минулої осені з ліцензіями та іншими дозвільними паперами на базі побували мисливці з Дніпропетровська. Не дивина, скажете. То правда. Але не вся. Продовженням полювання стало те, що мисливці з великого міста вже разом зі своїми сім’ями зустрічали тут, у Гоголівському лісництві, Новий 2016 рік. Отож судіть самі, яке значення того, що робить Леонід Нос для жителів загазованих промислових міст, яким буває дорожче від міського гамору дихати чистим повітрям, пити джерельну воду, самим бути не спостерігачами, а невід’ємною часткою того багатства, яке називається природою.
Правда і те, що науково-технічний прогрес у лісі не пересидиш. Свого часу юнак із Ковалівки Шишацького району Леонід Нос після строкової служби на бойових кораблях Тихоокеанського флоту працював у своєму селі колгоспним лісником. Після “прискорених” та всяких інших реформ уже 13 років він – лісничий Гоголівського лісництва Миргородського держлісгоспу. У лісі почувається, як у рідній хаті.
– Підніміть вище голову й придивіться, якою красою наділений ось хоча б і цей дуб, – радить. – Вслухайтеся у шепіт лісу, щебетання заклопотаних гніздуванням птахів…
Справді, може, комусь то і буденна річ, а для Леоніда Петровича – жива мелодія природи, яка виховує благородство. Таких людей шанувати треба. Тоді й самі будемо багатшими.

Леонард НІКОЛАЄНКО
“Зоря Полтавщини”