Його сатира і сьогодні яскрава й актуальна – відкрийте будь-який твір Михайла Салтикова-Щедріна і будете вражені: здається, там усе про сьогоднішній день. Тож і замислюються читачі над цим феноменом: чи то письменник мав дар зазирнути в майбутнє, чи за ці майже два століття нічого не змінилося?
В російській літературі йому належить особливе місце, бо жоден письменник у своїх творах не критикує, не висміює і не висвітлює російську дійсність так влучно й нещадно, як він. Сюжети його творів дуже схожі на те, що й нині відбувається в Росії, а його герої дивовижно точно характеризують сучасний “русский мир”.
Михайло Євграфович Салтиков (псевдонім – Н. Щедрін) народився  на початку 1826 року в селі Спас-Угол у Тверській губернії, в старовинній дворянській родині. Дитячі роки пройшли в родовому маєтку батька. Отримавши хорошу домашню освіту, Михайло десятирічним був прийнятий пансіонером у Московський дворянський інститут, а в 1838 році переведений у Царськосельський ліцей. Тут він починає писати вірші під впливом творчості Гоголя, Бєлінського, Герцена.
1844-го року після закінчення ліцею Салтиков служив чиновником у канцелярії Військового міністерства. Перші повісті “Суперечності” (1847), “Заплутана справа” (1848) своєю гострою соціальною проблематикою привернули увагу влади, наляканої Французькою революцією. Письменник був висланий у Вятку, де його призначають на посаду радника в губернському правлінні міста. Це дало змогу часто бувати у відрядженнях, вивчати чиновницький світ і селянське життя.
Наприкінці 1855 року, вже після смерті Миколи I, він повертається в Петербург і відновлює літературну роботу. У 1856–1857 роках були надруковані його “Губернські нариси” за підписом “надвірного радника Н. Щедріна”, і читачі називали письменника спадкоємцем Миколи Гоголя.
У 1858–1868 роках з невеликою перервою Салтиков був на державній службі в Рязані, Твері, Пензі, Тулі. Часта зміна місць служби пояснюється конфліктами з керівниками губерній, яких письменник висміював у своїх памфлетах.
Після скарги рязанського губернатора Салтиков у 1868 році був відправлений у відставку в чині дійсного статського радника. Він переїжджає до Петербурга і цілком поринає у літературну діяльність. У 1869–1870 роках Салтиков-Щедрін пише “Історію одного міста”, що стала вершиною його сатиричного мистецтва.
У 1880-ті роки сатира Салтикова сягає кульмінації: “Сучасна ідилія”, “Пани Головльови”, “Пошехонські оповідання”. В останні роки життя письменник створив свої шедеври: “Казки”, “Дрібниці життя”, “Пошехонська старовина”.
Письменнику належить авторство багатьох слів російської літературної мови – переважно вони відображають російську дійсність: “головотяпство”, “благоглупость”, “пенкосниматель”, “злопыхательство”, “мягкотелый”. А цитати із творів М.Є. Салтикова-Щедріна популярні й сьогодні, зокрема такі: “У балакучості ховається брехня, а брехня, як відомо, є мати всіх пороків”; “Російська влада повинна тримати свій народ в стані постійного подиву”; “Це ще нічого, що в Європі за наш рубль дають один полтинник, буде гірше, якщо за наш рубль стануть давати в морду”; “Багато схильні плутати два поняття: “Батьківщину” і “Ваше превосходительство”; “Строгість російських законів пом’якшується необов’язковістю їх виконання”; “Якщо я засну й прокинуся через сто років і мене запитають, що зараз відбувається в Росії, я відповім: п’ють і крадуть…”
За кілька днів до смерті він написав перші сторінки нового твору “Забуті слова”, яким хотів нагадати своїм сучасникам такі з них: “совість, батьківщина, людство… інші там ще…”
Помер Михайло Салтиков-Щедрін 10 травня 1889 року в Петербурзі.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.