Привітна, товариська, світла й позитивна дівчина. Це – про Євгенію Борідку. Вона красуня, як і годиться дівчатам із Полтавщини. Але не тільки приваба полтавок, а й працьовитість, розум, цілеспрямованість, доброта допомогли Жені здобути корону переможниці конкурсу “Miss Ukrainian Diaspora 2015”. Він відбувся вп’яте в Чикаго (США) в листопаді минулого року. Серед 15 красунь-українок наша землячка родом із Гоголевого Шишацького району визнана найкращою.
Благодійна місія
Як переможниця, Євгенія Борідка отримала квиток до України та грошову винагороду для здійснення благодійної місії на Батьківщині. Дівчина розповіла, що вирішила розподілити кошти і спрямувати їх на допомогу дитячим будинкам у Києві, Полтаві, Львові й Одесі. Крім того, вона долучилася до українсько-американського проекту “Незабутня Квітка”. Його засновником і продюсером є одесит, який 21 рік мешкає у США, Алекс Гутмахер. Він створив проект на честь відомої американської співачки українського походження Квітки Цісик, яку в 44 роки зборола страшна хвороба – рак молочної залози. Що таке боротьба з онконедугою, Алекс Гутмахер знає дуже добре, адже після складного лікування зміг побороти саркому, хоча відгомін тих днів нагадує про себе щоденною необхідністю приймати ліки.
Щоб увічнити пам’ять Квітки Цісик і допомогти жінкам у боротьбі з хворобою, яка забрала співачку у засвіти, й організований проект “Незабутня Квітка”. Він існує дев’ятий рік. У межах ініціативи Алекс Гутмахер організовує в Україні благодійні музичні вечори, а частину зібраних під час них коштів спрямовує на придбання пересувних мамографів для діагностики раку молочної залози. Важливий момент – транспортабельність приладів, щоб перевіритися могли жінки не лише в містах, а й у селах. Засновник проекту водночас актуалізує цю проблему серед представників влади й місцевого самоврядування міст, які відвідує. І вже є результат – у Вінниці придбали пересувний мамограф і назвали його “Квітка”. До речі, незабаром, 5 квітня, благодійний концерт відбудеться в Одесі. Разом із відомими артистами української естради до нього долучиться і Євгенія Борідка.
Для полтавських дітлахів, зокрема вихованців Полтавської спеціалізованої школи-інтернату І–ІІІ ступенів № 2, дівчина придбала канцелярське приладдя для малювання. Поспілкувалася з учнями. Вихованцям інклюзивного дитбудинку в Києві подарувала прилад для вологого прибирання.
– Я дуже люблю дітей. Відвідую дитбудинки, бо вважаю, що діти – це наше майбутнє й ми повинні вкладати в них якнайбільше. Мої подарунки – не спонсорська допомога, бо поки що в мене немає такої можливості, але вони потрібні, – зазначила Женя.
“Змалку, бачачи по телевізору в фільмах Нью-Йорк, говорила мамі, що житиму там”
Дівчина вже близько восьми років мешкає у США. Навчаючись на третьому курсі Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка за спеціальністю “Іноземна мова й зарубіжна література”, вирішила скористатися можливістю й продовжити освіту в Сполучених Штатах Америки завдяки відповідній програмі.
– Я ще змалку, бачачи по телевізору в фільмах Нью-Йорк, говорила мамі, що житиму там. Вона, звісно, сміялася й не сприймала мої слова всерйоз. На третьому курсі вишу мій викладач розповіла мені про програму, яка передбачає отримання освіти у США. Я спробувала й пройшла. Тоді попросила в мами позичити мені кошти, щоб оплатити дорогу. Пообіцяла їх повернути. Обіцянки дотримала. Звісно, батьки відмовилися брати кошти, тож віддала борг іншим чином – купила додому меблі. Я щиро вдячна мамі, що вона мене не відмовляла від поїздки. Звісно, дуже хвилювалася, але довіряла, бо я завжди поводилася відповідально, – розповіла Женя.
Перші чотири-п’ять місяців після переїзду було дуже тяжко, каже дівчина. Думала, що не витримає. Пережила мовний, культурний шок. Відчувала велику тугу за Батьківщиною. Потім почала розширювати коло спілкування, знайомитися з новими людьми.
– Взагалі, якщо будеш комунікабельним, тобі відкриється багато можливостей, – ділиться досвідом Євгенія Борідка. І щодо перспектив додає: – Переконана, залишившись у Полтаві, я б не змогла реалізуватися так, як там. У Штатах є багато можливостей. Якщо ти справді працелюбна, чесна людина, маєш мету, наполегливо працюєш і вмієш чекати свого часу, тоді досягнеш успіху.
Тяжка праця заради освіти
Навчання – це верхівка айсберга. “Під водою” – тяжка праця, щоб заплатити за можливість одержувати ці знання, адже, як відомо, в Америці освіта – вельми дороге задоволення. Нерідко, щоб дати дитині вищу освіту, батьки відразу після народження малечі починають відкладати на її майбутнє навчання. Женя ж хотіла сама подбати про оплату. Тож мала тяжко й багато працювати.
– Певний період я працювала одразу на чотирьох роботах. Не знаю, скільки часу в мене не було вихідних. Нерідко не могла відпочити з друзями, бо мала бігти на роботу. Після випуску з університету могла двічі на тиждень відпочити. Свого часу працювала офіціанткою. Останні чотири роки – аніматором із дітками. Була й нянею. Протягом минулих трьох років доглядала за двома дівчатками. Першу половину дня навчалася, другу – проводила з дітьми, – згадує Женя. – Коли ти справді прагнеш чогось і не чекаєш манни з неба чи допомоги від когось, а робиш усе сам, то досягнеш результату. Я ніколи не боялася роботи. І можу чесною працею забезпечити свою сім’ю.
У США дівчина закінчила коледж у штаті Нью-Джерсі за спеціальністю комунікації. Могла працювати PR-менеджером або журналістом. Через рік вирішила спробувати сили в іншій галузі.
– Мені бракувало математичної освіти, бо я завжди думала, що філолог. І тому вступила до університету, повністю змінивши профіль. Почала вивчати міжнародну економіку, фінанси, маркетинг, менеджмент. Моя спеціальність – міжнародний бізнес, – продовжує Євгенія.
“Об’єднуємося й хочемо допомогти Україні, бо справді за нею сумуємо”
До всього дівчина ще й працює моделлю. Має близько 10 років відповідного досвіду. Бере участь у показах. Нещодавно перемогла у конкурсі краси “Miss Geometria New York”. Мешкає в штаті Нью-Йорк, як і мріяла.
– Хочу робити те, що мені справді до душі й приносить користь і добро. Це моя мрія. А мрії мають властивість збуватися. Звісно, якщо докладеш зусилля – не ілюзорні, а реальні. Найголовніше в житті – бути простою людиною. Чим більше ти віддаєш іншим, тим щасливішим почуваєшся. Переконалася на власному досвіді: найважливіше – добро і щирість. І тоді прийде успіх. Не варто боятися шукати себе, змінюватися, пробувати щось нове, – ділиться думками Женя.
У США вона долучається до різних заходів, організованих спілками української діаспори, є учасницею цих організацій.
– Ми постійно збираємося гуртом і щось робимо. Це зближує. Долучаємо й американців до наших акцій. Влітку разом зі Спілкою української молоді організовуємо табори. Ми згуртовані метою. Об’єднуємося й хочемо допомогти Україні, бо справді за нею сумуємо. На Різдво співали колядок вертепом. Зібрані понад 3,5 тисячі доларів передали для бійців АТО. Проводили благодійний аукціон побачень, – розповідає дівчина. – Тамтешня українська молодь, хоч і народилася в Штатах, але має жагу допомогти Україні. І таких багато. Навіть коли я передам титул “міс”, віддам корону і стрічку, все одно продовжуватиму робити щось добре, бо це приносить мені щастя.
Любов Жені до своєї Батьківщини поділяє й Алекс Гутмахер:
– Хоча ми далеко за кордоном, але щодня вболіваємо за Україну, робимо для неї все від нас залежне. Україна завжди мала, має і матиме всіляку підтримку української громади в США. Наша держава йде своїм важким шляхом, але вона досягне висот. Ми приречені на успіх.
До речі, Олекса Добродій, так Алекса Гутмахера називають друзі, є засновником чемпіонату зі швидкісного поїдання українських вареників. У 2001 році у США він розпочав такі змагання. Рекорд – 100 вареників за 1 хвилину 39 секунд. Можливо, краяни матимуть нагоду його перевершити, бо Алекс Гутмахер отримав запрошення від голови обласної державної адміністрації Валерія Головка провести відповідний турнір і на цьогорічному Сорочинському ярмарку.

Анна Васецька.