Персональна виставка у березні, в день народження, – то вже традиція для заслуженого художника України, лауреата Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, міської премії імені Миколи Ярошенка, доцента кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Павла Волика. Цього разу це подія особлива з огляду на те, що Павло Іванович у колі колег, друзів, рідних людей, земляків із Котелевського району, шанувальників і вихованців-студентів зустрів своє 75-річчя. Гості, що рясно заповнили виставкову залу Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, прагнули сказати своє слово про ювіляра і про свою любов до його творчості – якщо не у виступі біля мікрофона, то особисто йому. І то були дуже щирі зізнання.
Голова обласної організації Національної спілки художників України Юрій Самойленко відзначив, що Павло Іванович – надзвичайно працьовита й цілеспрямована людина, як митець відомий у дереворізьбленні, металопластиці й килимарстві, а пізніший період його творчості пов’язаний із живописом. У статті, що вміщена у каталозі, виданому до ювілейної експозиції, столичний мистецтвознавець Григорій Міщенко пише зокрема: “Шлях у малярстві  Павло Волик розпочинав на п’ятому десятку свого життя, що саме по собі дивовижно, і вже в шістдесят років став самобутнім майстром українського пейзажу. Що його надихало на обраному шляху? Відповісти можна лише таким чином: українська вдача, уособлення в ній етичних людських чеснот і бажання відтворити їх в образотворчості. Дивлячись на пейзажі Павла Волика, відчуваєш, як щось мовби проникає у саму душу. Це свідчить про те, що маємо справжнє мистецтво, в якому, окрім візуальної складової (зримої), присутнє ще й сакральне”. І називає його художником із “дивовижним почуттям любові до малої батьківщини, Полтавщини і України”.
“Україно, любове моя…” – так назвав свою нову виставку Павло Волик, і в її пейзажах відтворено усі куточки нашої держави: Карпатський край, Чернігівщина, Харківщина, Хортиця й український Крим, а найупізнаваніші, звичайно ж, мальовничі полтавські полотна. Так само впізнаваний і почерк майстра, більшість давніших його робіт усі пам’ятають навіть за ліричними назвами. А новіші так само зачаровують і хвилюють, їхня промовиста краса так само “проникає у саму душу”. Через те й наголошувала заступник начальника управління культури облдержадміністрації Валентина Вождаєнко, що ми всі сподіваємося вже найближчим часом вітати митця із присвоєнням йому звання народного художника України. Бо за своєю суттю, підкреслювали численні промовці, він давно саме таким і є. У Болгарії, Польщі, Німеччині, США, Ізраїлі, в різних музеях України, де зберігаються твори Павла Волика, його знають як “художника з чутливим серцем і великою любов’ю до того, що стало дорогим і рідним”, як пише про майстра мистецтвознавець, шукаючи ключик до “Загадки любові Павла Волика”.

Марія ВІТРИЧ
Журналіст