Новина про те, що Полтавщина опинилася серед аутсайдерів із виконання Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” неприємно вразила багатьох краян. Колиска української мови, земля з міцними козацькими традиціями, скарбниця низки святинь нашого народу, батьківщина величезної кількості борців національно-визвольних змагань несподівано виявила незрозумілу лояльність до закарбованої у топоніміці радянської ідеології. Власне, до вшанування пам’яті холоднокровних винищувачів роду кожного з нас.
Що це – звичайна байдужість, демонстративна пасивність у відповідь на псевдореформи в країні, за якими нам не вдається виборсатися із зубожіння, дочекатися давно обіцяних миру й “непоказушної” боротьби з корупцією, чи просто елементарна необізнаність щодо відсутності для громадян будь-яких фінансових наслідків та документальної тяганини після перейменування населених пунктів і вулиць? Авжеж, можна кивати на непатріотичну позицію окремих керівників органів влади, утім не надто голосно обурюється проблемою і сама громада.
Не дивно, що за такої ситуації засідання за “круглим столом” за участю голови облдержадміністрації Валерія Головка, голови обласної ради Олександра Біленького, керівника Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, народних депутатів України Андрія Реки і Юрія Бублика, представників територіальних громад області та експертів із декомунізації із числа істориків і краєзнавців пройшло у руслі гарячої дискусії. Вів засідання директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Вадим Штефан.
Саботаж місцевих рад
Передусім Володимир В’ятрович наголосив на тому, що для обґрунтування необхідності декомунізаційних процесів достатньо порівняти дві мапи Східної і Центральної Європи – одну за 1985 рік, нанісши на неї всі наявні на той час пам’ятники Леніну та вулиці його імені, іншу – за 2015 рік. Висновок очевидний: країни, де комуністичні символи зникли, почали розвиватися як демократичні й економічно сильні. “В Україні ж, на жаль, дуже довго не розуміли, що надзвичайно важливим етапом трансформації країни, перетворення її з пострадянської республіки в нормальну європейську державу є також і політика подолання тоталітарного минулого, політика декомунізації. Її в Україні започаткував Євромайдан. Перший Ленін з чергової серії “ленінопаду” був повалений 8 грудня 2013 року в Києві біля Бессарабки, після чого Україна позбулася уже понад тисячу Ленінів”, – зазначив Володимир В’ятрович.
Загалом в Україні в рамках декомунізаційних законів нові назви мають отримати 987 населених пунктів, 53 з них знаходяться на Полтавщині. Переважно в областях, які потребували декомунізації найбільше, цей процес фактично не зрушувався з місця до 25 жовтня, тобто до місцевих виборів. Його саботували місцеві ради, в яких домінували колишні регіонали. Після перезавантаження місцевих рад, як то кажуть, крига скресла, але з 21 листопада повноваження щодо перейменування населених пунктів і вулиць, демонтажу комуністичних пам’ятників перейшли від місцевих рад, які не впоралися з цими завданнями, до міських та селищних голів. “Особливість цього другого етапу, який тривав до 21 лютого, в тому, що він уже не дає можливості сховатися за принципом колективної безвідповідальності, тобто може наступати відповідальність міських і селищних голів за бездіяльність у виконанні закону, – наголосив Володимир В’ятрович. – Це особливо стосується міського голови Полтави Олександра Мамая, який відверто заявляє про небажання виконувати закон, за що, очевидно, буде змушений відповідати перед судом”.
Гра у клуб веселих і кмітливих не пройде
Володимир В’ятрович також докладно пояснив, яким чином відбувається перейменування населених пунктів. Пропозиції міських, селищних рад чи їхніх голів вивчалися Українським інститутом національної пам’яті й подавалися на розгляд Комітету державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування парламенту. На його засіданнях було підготовлено проекти постанов, якими передбачалося перейменування всіх 987 населених пунктів. У випадках, де не було пропозиції органів місцевого самоврядування, головним критерієм стало повернення старих історичних назв. За їхньої відсутності відбувалася прив’язка до історичної назви місцевості, гідронімів і т. д. На початку лютого народні депутати ухвалили пропозиції щодо перейменування 175 населених пунктів. Постанова вже набрала чинності, й нові назви міст та сіл відображені навіть на мапі пошукової інтернет-системи “Google”. Наступні населені пункти мали бути перейменовані до 21 лютого, але, зважаючи на дискусію довкола відставки уряду, нардепи не встигли розглянути чергові проекти постанов.
До них повернуться, за попередньою інформацією, 17 березня, тільки-но парламент розпочне роботу. Та оскільки деякі місцеві громади чомусь тільки зараз “прокинулися” й виявили зацікавленість у наданні пропозицій щодо перейменування своїх міст та сіл, їх намагатимуться врахувати й внести зміни до вже підготованих проектів. Це стосується, зокрема, й Комсомольська.
Дуже емоційним було спілкування у ході засідання Володимира В’ятровича з міським головою цього міста Дмитром Биковим. Той розповів, що 98 відсотків містян хочуть зберегти нинішню назву населеного пункту, який у свої молоді роки й будували. На думку В’ятровича, звернення влади Комсомольська до Президента України та Голови Верховної Ради України з проханням відтермінувати перейменування до кінця року навряд чи знайде підтримку, оскільки Закон не передбачає винятків. Натомість у містян ще є час запропонувати свою назву. Якщо вони цього не зроблять, то замість Комсомольська на мапі Полтавщини з’явиться історичний топонім “Горішні Плавні”, як це й рекомендовано Українським інститутом національної пам’яті. Спроби міської влади перехитрити Закон, видаючи стару назву за нову абревіатуру, В’ятрович назвав “грою у клуб веселих та кмітливих”. І не погодитися складно, адже посміялася із кострубатого набору слів (КОлектив Молодих СОціально МОтивованих Людей – Справжніх Козаків) вся країна.
На закиди про нехтування думкою 98 відсотків комсомольчан, які не бажають змінювати назву міста, очільник УІНП відповів: “Якщо 98 відсотків громадян України висловляться проти того, щоб платити податки, – ми будемо їх платити?”
Загрози перетворення на “гербарій”
Окрему увагу під час засідання приділили тій проблемі, що часто люди зовсім не зацікавлені в перейменуванні вулиць та площ на честь своїх видатних земляків. Натомість надають перевагу назвам на кшталт “Липова”, “Садова”, “Каштанова”, перетворюючи мапу Полтавщини на суцільний гербарій. Прикро, адже всі ми розуміємо, що увічнення земляків у топонімах – це не тільки данина нашої пам’яті про них, шани до минулого, а й найдієвіший шлях виховання патріотизму в юних поколінь. Депутат обласної ради Іван Близнюк розповів, що агітує земляків із Великої Кручі Пирятинського району, міркуючи про перейменування вулиці Петровського, згадати й про осавула Лубенського полку Леонтія Свічку, про земляка-академіка Миколу Боголюбова, про видатного культурного діяча Андрія Стороженка та його молодшого брата Миколу, власника кручанських земель, якого дуже поважали місцеві селяни. Депутат обласної ради Сергій Соловей висловив занепокоєння з приводу того, що вулиці Леніна в Шишацькому районі перейменовуються стандартно на Центральні, а серед найпоширеніших нових назв переважають Мирні та Урожайні й зовсім відсутні плани щодо вшанування в топонімах пам’яті уродженця Шишак, великого подвижника ідеї Незалежності України Кирила Осьмака. Як гірка сатира, виглядає ситуація із пропозицією назвати один із сільських провулків Рушничком, зважаючи на те, що поряд знаходиться однойменний магазин…
Ішлося на засіданні й про те, що в Зіньківському районі земляки не поспішають перейменовувати вулиці на честь світочів нашого красного письменства братів Тютюнників, у Решетилівському – вшанувати військового й громадського діяча, автора знаменитого “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського. Список незатребуваних для нових топонімів імен наших видатних земляків можна продовжувати – брати Шемети, Микола Міхновський, Симон Петлюра… Загалом обласне відділення Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т.Г. Шевченка може запропонувати громадам понад півтисячі топонімів на честь видатних краян, багато із цих імен повернуті нам завдяки копіткій і самовідданій праці відомого дослідника Петра Ротача, світла йому пам’ять.
З особливою пильністю, як наголосив представник “Просвіти” Олег Пустовгар, потрібно поставитися до повернення вулицям їхніх історичних назв, адже не секрет, що чимала їх кількість мала імперський характер і працювала на загарбницьку ідеологію Росії.
Надолужити й декомунізуватися достроково!
На даному етапі впровадження декомунізаційних законів усі повноваження щодо перейменування топонімів та демонтажу пам’ятників тоталітарного минулого в області, в тому числі в Полтаві, перейшли до голови облдержадміністрації Валерія Головка. Під час засідання він запевнив, що вся необхідна робота буде завершена на Полтавщині навіть раніше передбаченого законом терміну – 21 травня. До творення нових топонімів будуть залучені як громади, так, у разі потреби, й експерти-історики. Щодо перейменувань у Полтаві, то присутній на засіданні депутат міської ради Юліан Матвійчук запевнив, що спеціальна ініціативна група з істориків та громадських активістів зобов’язується протягом кількох тижнів напрацювати всю потрібну інформацію і надати пропозиції в облдержадміністрацію. Передусім це будуть топоніми на вшанування пам’яті видатних українських політичних та військових діячів національно-визвольних змагань, полеглих героїв АТО, світочів культури та науки.
Валерій Головко також ознайомив присутніх зі змістом листа-звернення до Голови Верховної Ради щодо зміни назв 15 населених пунктів на території області з урахуванням думки громади: зокрема село Халтурине Карлівського району називатиметься Мартинівкою, село Свердловське Кобеляцького району – Вишневим, село Пролетар Лохвицького району – Степним, село Куйбишеве Шишацького району – Покровським…
Щоправда, як стало зрозуміло на зібранні, дійти спільної думки щодо нових назв громадам вдається не завжди, й подібні дискусії нагадують горезвісні змагання лебедя, щуки й рака. Так, частина селян із Куйбишевого не тільки відхилили запропоновану Українським інститутом національної пам’яті історичну козацьку назву свого села “Портянки”, а й не згодні з тими односельцями, які “за” перейменування в Покровське, бо хочуть жити в Малому Перевозі – так віддавна зветься частина села…
Витрати населення дорівнюють нулю
Голова обласної ради Олександр Біленький висловив упевненість, що люди з пересторогою ставляться до декомунізаційних перейменувань головним чином через незадовільну поінформованість: існує стійкий міф, що громадянам доведеться міняти купу документів, а це влетить у добру копійчину. У зв’язку з цим Володимир В’ятрович нагадав, що в разі зміни назви міста, села чи вулиці немає жодної потреби міняти паспорт, документи на право власності чи будь-які інші. Тобто фінансові витрати населення дорівнюють нулю. Необхідні правки будуть внесені аж тоді, коли в людини виникне потреба міняти ці документи зовсім з іншої причини. Докладні роз’яснення розміщені на сайті Українського інституту національної пам’яті (memory.gov.ua).
Завершилося засідання на оптимістичній ноті – Володимир В’ятрович повідомив останню новину: столична влада підтримала пропозицію УІНП щодо перейменування Московського проспекту в Києві на проспект Степана Бандери. Ясна річ, ідеться не просто про зміни написів на вуличних вказівниках і в домашніх адресах українців. Це зміни в світогляді: в сприйнятті як історії свого народу, так і права на достойне майбутнє. Це два нерозривних напрямки одного ланцюга часу й, нехтуючи минулим, зневажаючи його героїв, ми не можемо мати того сумління, яке спонукає боротися проти неправди, псевдореформ і окозамилювання сьогодні. Хто ми з Леніним, Куйбишевим і Свердловим у країні, яка проводжає бійців на буремний Донбас?.. Зі своїми ж героями ми – нація. Що це означає, добре знають і бояться в Кремлі. Не зовсім, певно, усвідомлюють у рідному Києві, але настане час – обов’язково відчують і там.

Вікторія КОРНЄВА.