Якби наш видатний земляк, уславлений композитор, Герой України, лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка, народний артист України Олександр Іванович Білаш написав лише одну пісню “Два кольори” (на вірш Д. Павличка), то й цього було б достатньо, щоб увійти до когорти найавторитетніших творців українського музичного мистецтва ХХ століття. Пронизана осмисленою на життєвих дорогах синівською любов’ю до матері пісня стала справжньою перлиною у серцях українців різних поколінь, її однаково зворушено сприйняли академіки, робітники, колгоспники. Вона зачепила й схвилювала струни людських душ…
Олександр Білаш створив більше 2000 пісень, а також кілька опер, оперет, ораторій, писав музику для кінофільмів, спектаклів, радіопередач. Його творчий доробок – неоціненне надбання нашої національної музичної культури. 6 березня виповнилося 85 років від дня народження видатного композитора.

Народився Олександр Білаш у Градизьку Полтавської області. Його батько, Іван Опанасович, був колгоспним бухгалтером, але час на музику віднаходив – чудово грав на гітарі й балалайці. Мама, Євдокія Андріївна, проста сільська трудівниця, мала чудовий голос. Свій шлях у музику Олександр Білаш починав, як справжній народний музикант: грав, за його ж словами, “не по нотах, а по весіллях” – спочатку на саморобній гармошці “на два баси і вісім голосів”, згодом на акордеоні, а потім на баяні.
Неймовірно, але до Полтавського музичного училища Олександра не взяли, нібито через відсутність в абітурієнта слуху. Ази професійної музичної освіти юний Білаш здобув у Київській музичній школі для дорослих. Вчителями ж були земляки – знамениті брати Майбороди: Платон Іларіонович викладав теорію музики, а Георгій Іларіонович – гармонію. Після музичної школи майбутній композитор вступив до Житомирського музичного училища імені В.Косенка, а згодом і до Київської консерваторії імені П.Чайковського. Серед головних своїх наставників він майже завжди називав творця славетної “Пісні про рушник” (на вірш А. Малишка) Платона Майбороду, з яким вони надовго потоваришували. Можливо, саме творча вдача старшого маестро багато в чому визначила пісенне майбутнє Білаша.
З 1950-го по 1961 рік Олександр Іванович Білаш працював викладачем теорії музики у Київському педагогічному інституті. 18 років свого життя (з 1976-го по 1994-й) присвятив громадській діяльності на посаді голови правління Київської міської організації Спілки композиторів України, тривалий час був секретарем Всесоюзної організації, а у 1999-му його обрали 1-м головою ГО “Земляцтво “Полтавці” в Києві.
У творчому доробку Білаша – більше 200 пісень. Він завжди дуже прискіпливо відбирав поетичні тексти. Серед співавторів-поетів О.Білаша були А.Малишко, О.Підсуха, Д.Павличко, Л.Забашта, М.Ткач, І.Драч, М.Стельмах, Є.Гуцало, Б.Олійник та ще багато інших авторів, як знаменитих, так і маловідомих, професіоналів та аматорів. “Для мене в поезії немає авторитетів, – казав композитор, – я пишу пісні на хороші слова, і для мене не має значення, хто їхній автор”. Багато пісень написано на тексти класиків – Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, О.Олеся, С.Єсеніна. Цікаво, що композитор усе своє життя також писав вірші. Він – автор десяти поетичних збірок.
“Два кольори”, “Ясени”, “Сніг на зеленому листі”, “Сину, качки летять”, “Треба йти до осені” та ще багато створених Олександром Білашем пісень стали не просто визнаними, цими мелодіями співає Україна, подібно Італії з її “Santa Lucia”. Звідки ж бере витоки такий унісон між творчістю окремого композитора та музичною душею його народу? Білаш – лірик за природою свого обдарування. Ліричне осмислення, висока сентиментальність у найкращому розумінні цього слова, лаконізм трагічних висловлювань, влучний психологізм – це лише основні емоційно-образні грані його творчості. І не секрет, що саме ці ознаки складають засадничі риси українського національного характеру.
Серед виконавців пісень композитора – Д.Гнатюк, К.Огнєвий, М.Кондратюк, А.Мокренко, Ю.Гуляєв, В.Тіткін, О.Таранець, М.Ритвицький і, звичайно ж, його люба дружина, матір двох їхніх доньок, творча муза й суворий критик, народна артистка України Лариса Іванівна Остапенко.
Пісні Олександра Білаша вирізняє дивовижна універсальність: вони однаково доречні і в філармонійних концертах, і на широкій естраді, і просто за сімейним застіллям. Сьогодні складно повірити, що один із найвідоміших його творів “Два кольори” далеко не одразу був схвалений обов’язковою на той час художньою радою. Претензії були до вірша Дмитра Павличка: “Та я нічого не везу додому, лиш згорточок старого полотна…” “Герой що, з в’язниці повертається?” – обурювалися радянські ідеологи. Вимагали також замінити слово “журба”… Але доля пісні склалася щасливо, вона стала по-справжньому народною.
До останніх днів життя композитор продовжував творити. Засмучувався, що на українській естраді з’явилося багато бездарності й несмаку. “Я, напевно, старомодний, але в співака повинні бути голос та індивідуальність. Тільки якщо артист пропустить пісню крізь своє серце, вона знайде відгук у слухачів”, – говорив митець.
За межу вічності композитор пішов 6 травня 2003 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві. У 2013 році в столиці, на фасаді будинку, де він жив, відкрито меморіальну дошку. Ім’я видатного земляка присвоєно гімназії у Градизьку. У цьому навчальному закладі створено літературно-меморіальний музей Олександра Білаша. Незадовго до смерті маестро започаткував у рідному селищі мистецький фестиваль “Пісенні джерела”, яким нині опікується його дочка Леся Білаш.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.