Тяжке, невимовне горе і пекучий біль прийшли у Лохвицький край. Там попрощалися зі своїм мужнім земляком, кадровим офіцером, справжнім патріотом України – Олегом Коваленком. Він народився і виріс у Лохвиці, а загинув під час виконання бойового завдання у зоні проведення антитерористичної операції на сході нашої країни, віддавши життя за рідну державу, її цілісність і незалежність, за честь і гідність свого народу.
За покликом серця Олег обрав небезпечну, але почесну професію захисника України. Військову службу ніс старанно, доблесно і героїчно. Він закінчив Харківський університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, Кіровоградську льотну академію Національного авіаційного університету. Мав звання підполковника ВПС України. Був начальником стройової частини Миколаївської 299-ї бригади тактичної авіації. Останнім часом працював в органах Служби безпеки України.
Розділити біль і смуток батьків, рідних, друзів Олега прийшли сотні лохвичан. В останню путь Героя проводжали  керівники району, міста, військовослужбовці, працівники райвійськкомату, представники трудових колективів установ та організацій.  Плакала рідна земля, плакали всі її мешканці. Йому було лише 36…
Прощалися з Олегом у батьківській хаті, панахиду за загиблим відправив настоятель Благовіщенського храму протоієрей Михайло Товстяк. Під звуки духового оркестру проводжали лохвичани свого земляка в останню путь. Попереду траурної процесії майорів синьо-жовтий стяг, за ним військовослужбовці несли фото Олега та нагороди бойового офіцера.
На декілька хвилин зупинилися у центрі міста. Мітинг відкрив Лохвицький міський голова Віктор Радько: “Україна охоплена війною. Справжньою. Нехай її називають неоголошеною, але гинуть наші хлопці з усіх куточків країни. На жаль, трагічна звістка прийшла і в наш Лохвицький край. Олег героїчно загинув, захищаючи волю і незалежність нашої держави, мир і спокій у наших з вами домівках”.
Уже на кладовищі зі смутком і болем лунають щирі слова прощання із загиблим у промовах керівників району, вчителів полеглого військовослужбовця, однокласників, бойових товаришів. Близькі прощаються з найріднішою і найдорожчою людиною на світі. Ніколи вже вони не зустрінуть його з далекої дороги…
Ми всі в скорботі низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю нашого захисника Олега Коваленка. Герої не вмирають! Ми їх будемо пам’ятати вічно – за мужність, подвиг, самопожертву, проявлені в боротьбі за мир в Україні. Біль непоправної втрати назавжди залишиться з нами. Рідна земля, на якій народився і виріс захисник, стала йому місцем вічного спочинку.
* * *
Кобеляцький район попрощався із земляком­військовослужбовцем. Старший сержант Української армії 36­річний Григорій Кошлатий із села Василівки загинув від вогнепального поранення під Маріуполем.
Провести захисника в останню путь прийшли односельці: Василівка – то його рідне село. Доля послала йому важкі випробування. Рано залишився без матері, трагічно загинув батько. За батька йому був старший брат Валентин, за матір – сестра Неля. Григорій був здібним школярем, брав участь у предметних олімпіадах, займався спортом – грав у футбол, настільний теніс, шахи, шашки… Гарно малював, співав – брав участь у місцевій художній самодіяльності.
Любов до професії була справою сімейною. Мама працювала головним агрономом, фах агронома вибрали брат і сестра. Григорій теж вступив до Березоворудського технікуму, але навчання не закінчив. Коли призвали на строкову службу в лави Збройних сил України, мав професію водія.
Після служби повернувся в рідне село. Одружився. Сьогодні 16­річна донька Таня навчається в технікумі в Дніпродзержинську. Молодшій Владі в січні виповнилось 5 років, але тато не поведе її у перший клас…
У квітні 2015 року Григорій Кошлатий був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив у 36­й окремій бригаді морської піхоти, яка дислокувалась у Миколаєві. Виїжджав у відрядження в Маріуполь. Служив командиром відділення. Після закінчення служби планував підписати короткотерміновий контракт, залишитись на службі ще на півроку. Але доля розпорядилась по­іншому…
Серед тих, хто провів Григорія Кошлатого в останню путь, були керівники району, учасники АТО та побратими захисника України, працівники райвійськкомату, друзі, односельці.
Говорили про те, що Григорій Кошлатий – патріот, який у час небезпеки пішов захищати Україну, берегти мир, аби рідна Полтавщина не чула вибухів, не знала руйнувань. Загибель солдата – це горе не тільки для рідних, це нестерпний біль для всіх кобелячан. Єдине, що залишається просити в Бога, – щоб біда більше ніколи не знайшла дороги до домівок наших військовослужбовців.
Поховали Григорія Кошлатого в рідній Василівці з усіма військовими почестями.
Вічна пам’ять солдату і Царство Небесне.
* * *
Спільне горе об’єднало два райони Полтавщини – Лубенський та Миргородський. Біля села Гранітне Волноваського району на Донеччині від кулі снайпера загинув молодший сержант, командир відділення 14-го окремого мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади, наш земляк Олександр Авраменко.
Він народився 24 квітня 1971 року в селищі Ромодан Миргородського району. Працював на залізниці, в Одеському порту, у ВАТ “ЦукорІнвест”. Останній час мешкав і працював у селі Матяшівка Лубенського району.
24 квітня минулого року був мобілізований Лубенсько-Оржицьким військкоматом та направлений на перепідготовку до військової частини в Полтаву, а далі – для проходження військової служби в зону АТО. Майже рік захищав рідну землю на сході і вже готувався до демобілізації. “Загинув під час “перемир’я”, як і багато інших наших фронтовиків, які й сьогодні продовжують щохвилини стримувати жахливий натиск ворога. Не забуваймо про це”, – написав на своїй сторінці у Фейсбуці представник України у Венеційській комісії Володимир Пилипенко, який і сповістив земляків Олександра Авраменка про його загибель.
Прощання із полеглим солдатом відбулося на батьківщині захисника України, у селищі Ромодан, де нині мешкають його батьки. На скорботну подію зібралися керівники Лубенського та Миргородського районів, депутати, військові, громадськість, друзі та земляки полеглого Героя. Численна громада зустріла траурну колону, ставши на коліна. Панахиду за полеглим героєм відслужили у місцевій церкві, потому церемонія прощання пройшла на кладовищі, де поховали захисника України з усіма військовими почестями.
Олександра Авраменка пам’ятатимуть і цінуватимуть за патріотичний подвиг, непідкупну любов до України. Він був одним із кращих і найвідданіших вояків у своєму військовому підрозділі. Наші герої не йдуть у небуття, а спалахують яскравими зірками на небосхилі історії.

Ілона БОГАЧ
Наталя ПУЗИНА
Журналісти