В  історії поневоленої Російською імперією України було чимало особистостей, які, досягнувши найвищих кар’єрних висот, безпосередньо впливали на долю всієї імперії. Власне, тримали на своїх плечах ту міць, якою так любить хизуватися сучасний Кремль, закидаючи нашій нації абсурдні звинувачення про нездатність до державотворення. Високопоставлені діячі імперії не забували й про своє українське походження, наскільки було можливим – залишалися патріотами рідної землі. Серед них – дійсний таємний радник Колегії іноземних справ за часів правління імператриці Катерини II, а згодом майже всемогутній канцлер уряду Павла І Олександр Безбородько. Його талант вивів Росію у вищу лігу європейських держав. Він допоміг імперії закріпитися на Чорноморському узбережжі, стримав експансію Швеції…
   Не такою помітною фігурою був його молодший брат, генерал, учасник воєнних дій проти турків, сенатор Ілля Безбородько. Утім його вирізняли успадкована від славних предків-козаків відвага, яку він неодноразово виявляв на полях боїв, та щедра благодійна діяльність. 27 лютого виповнюється 260 років від дня його народження.
Перші представники старовинного українського старшинського роду Безбородьків служили в Переяславському полку. Їхній нащадок Андрій Безбородько (1711 – 1780) обіймав посаду генерального писаря, а потім був обраний генеральним суддею Запорозького війська. У Андрія Яковича було кілька дочок і два сини: ясновельможний князь Олександр Андрійович, канцлер Російської імперії, та граф Ілля Андрійович.
Найбільш блискучим напрямом діяльності Олександра Безбородька-дипломата вважають безпосередню участь у формуванні зовнішньої політики Росії в останній чверті XVIII століття. Ним було підготовлено та укладено близько 30 міжнародних договорів. Наприкінці століття на російський престол зійшов Павло І, на якого Олександр Безбородько мав величезний вплив. Скориставшися цим, видатний дипломат, який залишався патріотом своєї Батьківщини, домігся відновлення в Україні Генерального військового суду та деяких установ часів Гетьманщини, скасованих Катериною II.
Значний внесок Олександр Безбородько зробив і в розвиток української національної культури. Захоплений вітчизняною історією, він склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, а також полковників дев’яти українських полків, з яких складалося військо гетьмана. Зібрав унікальну колекцію картин і витворів із бронзи та порцеляни (нині більшість цих творів мистецтва зберігаються в РФ – в Ермітажі та Російському музеї (Санкт-Петербург). А в 1805–1820 роках на надані згідно із заповітом канцлера кошти в старовинному полковому місті Ніжині була збудована гімназія, за статусом прирівняна до університету. Аналогічних їй навчальних закладів було лише два – Царськосельський (Петербург) та Рішельєвський ліцеї (Одеса). Наприкінці ХІХ століття гімназію у Ніжині перетворили на історико-філологічний інститут імені князя О. Безбородька (нині – Ніжинський державний університет ім. М. В. Гоголя).
Ілля Безбородько перебував під покровительством впливового старшого брата вже з початку своєї кар’єри. Народився він у родовому маєтку поблизу Глухова. Зовсім юним, на 16-му році життя, вступив на військову службу. Брав участь у воєнних діях проти турків у 1773-му і 1774 роках. У 1785-му став бригадиром, членом головної провіантської канцелярії. Наступного року отримав звання генерал-майора.
У 1790 році служив під начальством О. В. Суворова. При штурмі Ізмаїла командував четвертою та п’ятою колонами лівого крила. За виявлену відвагу був удостоєний високих нагород. З 1795 року Безбородько-молодший – генерал-поручик.
5 квітня 1797 року імператор Павло Петрович в день своєї коронації вручив йому орден Святого Олександра Невського, а невдовзі призначив дійсним таємним радником і сенатором. Після смерті брата Ілля Андрійович успадкував все його майно й невдовзі вийшов у відставку. Хоробрий солдат, доброзичливий товариш, він не володів державними здібностями, але користувався загальною повагою за свою чесність і відчуженість від усіх придворних інтриг.
За волею покійного старшого брата Ілля Безбородько мав жертвувати протягом тринадцяти років кошти винятково на богоугодні заклади, однак 9 травня 1805 року він подав Олександру I доповідну записку, в якій просив дозволу, очевидно, під впливом просвітніх ідей того часу, влаштувати в Ніжині гімназію вищих наук. Молодший Безбородько віддав у повне розпорядження навчального закладу кілька своїх десятин землі з садом і призначив на вічні часи з власних доходів (крім згаданого капіталу) по 15 тисяч рублів щорічно.
На виконання волі покійного брата Ілля Андрійович також відновив Домницький монастир (Чернігівщина), яким свого часу опікувався ще їхній батько. Останні роки свого життя граф Безбородько був предводителем дворянства Петербурзької губернії. Помер на п’ятдесят дев’ятому році в Північній Пальмірі, посеред клопотів і турбот про відкриття гімназії вищих наук у Ніжині.
На жаль, і донині роль братів Безбородьків в історії України висвітлена не належним чином. Дуже часто й фахові дослідники, й звичайні українці, які цікавляться минувшиною, закидають їм відступництво від свого козацького роду. Тим часом немає сумнівів, що докладне й неупереджене вивчення життєпису та діяльності “всемогутнього канцлера” допомогло б підірвати не один міф “русского мира”.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.