Мужність, сила духу, незламність, самопожертва, витримка, велике серце й неймовірна скромність – це про них, Народних Героїв України. 13-та за ліком церемонія нагородження однойменним орденом відбулася в Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М.В. Гоголя. Цю відзнаку, вилиту зі срібла, у формі тризуба з накладеним поверх клинком вручають достойним військовослужбовцям, медикам, волонтерам, громадським діячам, капеланам. Тим, хто тримає в руках зброю, – з червоно-чорною колодкою, іншим – із синьо-жовтою.
У залі театру зібралися представники з усієї України. 20 із них отримали народні нагороди. На жаль, частина – посмертно. Перед врученням відзнак про Героїв розповідали їхні побратими, друзі, волонтери. Чимало глядачів втирали сльози й кожного разу підводилися, аби стоячи привітати з нагородою тих, хто її заслужив.
– Якщо народ має право годувати, одягати, лікувати армію, то має право її нагороджувати. Відзнаку не можна купити чи продати. Народ обирає своїх Героїв, визначає гідних. Жодного чиновника чи штабіста, далеких від війни, ніколи не удостоїмо такої честі, – зазначив у вітальному слові журналіст, волонтер, ініціатор створення ордена Андрій Боєчко.
– Нині відзнака “Народний Герой України” стала набагато вагомішою, ніж чимало державних. Нагородна рада ордена, яку очолює керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука, – це бійці, ветерани АТО, волонтери – люди, які дорожать власною репутацією, тож не допустять фактів купівлі чи лобіювання відзнаки. Орден отримують лише найдостойніші, гордість українського суспільства. Близько 170 осіб, удостоєних високого звання, – наші національні діаманти, – зазначила волонтерка із Дніпропетровська, член нагородної ради Юлія Сегеда. – Срібло на виготовлення тризуба з накладеним поверх мечем надходить з усієї України, з Полтавщини ми теж отримували посилки. Крім того, у вилитих орденах є частинка срібних медалей вітчизняних олімпійських чемпіонів, а також чимало православних хрестів із неймовірною енергетикою.
На початку дійства відбулося урочисте внесення Державного Прапора України й виконання Державного Гімну. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять всіх загиблих за незалежність і мир в Україні. Отець Сергій Чечин промовив молитву.
Вручав нагороди легендарний танкіст “Адам”, захисник Донецького аеропорту, Герой України, Народний Герой України Євген Межевікін:
– Я дуже гордий, що був удостоєний цього ордена. Для військовослужбовця кожна відзнака значима, бо несе пам’ять про певний епізод життя. Нагорода “Народний Герой України” – найвища, бо це визнання народу, людей, яких ти захищав і за яких ладен був віддати життя.
Першим посмертно нагородили розвідника 25-го батальйону територіальної оборони “Київська Русь” Сергія Цимбала. Він народився на Київщині, добровольцем пішов захищати Україну й героїчно загинув під Дебальцевим, прикривши побратимів. Відзнаку отримали його дружина Лілія й син Олександр.
Потім за нагородою вийшов боєць
73-го морського центру спеціальних операцій Володимир Ульянов.
– Для військових, які знають сектор “В” і сектор “С”, достатньо сказати один позивний – “Марат”. Це неймовірна по честі й доблесті людина. На Савур-могилі він командував 11 бійцями, які фактично стали до бою з противником чисельністю понад 200 осіб. Завдяки українським воїнам ворожий наступ був зірваний. І найважливіше, що “Марат” вивів усіх своїх людей із бою. Вони виконали бойове завдання й завдячують життям командиру. Після Савур-могили, будучи тричі контуженим, він вивіз поранених без втрат. В Іловайську він, поранений, повернувся в оточення й вивів звідти людей. У Дебальцевому, ледь не потрапивши в оточення, викликав вогонь на себе і вивів групу без втрат. Полковник Ульянов служить на лейтенантській посаді, в нього немає державних нагород, бо про більшість завдань, які він виконує, ми навіть говорити не можемо, – представила Героя Юлія Сегеда.
Нагороду посмертно вручили розвідникові, який співпрацював із підрозділами ДУК, 92-ю окремою механізованою бригадою, 8-им окремим полком спеціального призначення, львів’янину Дмитру Жовтому. Він, за словами його побратима Олега Бондаренка, вирушав на бойові завдання в такі місця, де ніхто не бував.
Народним Героєм України став боєць 13-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Андрій Шнурківський із Житомирщини.
ів, – зазначив, згадуючи пережите, Андрій. – Морально падаєш, але потім знову підіймаєшся…

Легендарний танкіст Євген Межевікін (“Адам”) вручає нагороду полтавській волонтерці Вікторії Мірошніченко.

Відома полтавська волонтерка Вікторія Мірошніченко одержала орден із синьо-жовтою колодкою.
– Вона об’єднує людей і допомагає їм. Коли з Дебальцевого хлопці виходили поранені, а Віка везла допомогу, то викинула харчі просто на землю, забрала хлопців, привезла їх в Артемівськ та вимагала від тамтешніх медиків, щоб бійцям якісно надали допомогу, – розповіла про колегу полтавська волонтерка Ірина Каптур.
– Спасибі за величезну підтримку. Мамо, дякую, що ти жодного разу не сказала мені: “Не їдь”. Посивіла за ці півтора року, але завжди мене підтримувала. Дітки, дякую, що теж повсякчас були поруч і ніколи мене не зупиняли. Спасибі друзям і близьким людям, – хвилюючись сказала Вікторія Мірошніченко.
Посмертно нагородили головного сержанта роти й командира відділення аеромобільно-десантного взводу аеромобільно-десантної роти аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних сил України Сергія Іванцова й Андрія Горбаня з Миколаївщини.
– Всі хлопці цінували Сергія Іванцова й поважають понині. Наводять як приклад побратимам, які прибувають у батальйон. Андрій Горбань був веселим, бойовим, душею компанії. Дуже шкода, що кращі хлопці йдуть у вічність, але доки ми їх пам’ятаємо, вони живі. Слава Героям, – зазначив розвідник із позивним “Спартак”.
Орден “Народний Герой України” одержав доброволець Максим Грищук, позивний “Прокурор”, із Тернопільщини. Коригувальник. Учасник боїв за Донецький аеропорт. Він служив у 122-му батальйоні 81-ї десантно-штурмової бригади.
Мама загиблого розвідника 95-ї окремої аеромобільної бригади полтавця Дениса Синюка отримала високу нагороду за сина. Він загинув у січні минулого року поблизу села Спартак Ясинуватського району Донецької області.
– Ми з Денисом познайомилися в коледжі. Були майже братами. Разом тренувалися, відпочивали. Настільки безстрашної людини, як він, я понині не знаю. Із чудовим почуттям гумору, широкою усмішкою. Що б не трапилося, він ніколи не впадав у відчай. Я пам’ятаю його очі, коли він вирішив іти захищати Україну. Потім ненадовго повернувся з війни, одружився. Через кілька днів після весілля сказав: “Я потрібен хлопцям”. Я радий, що познайомився з цією людиною, вдячний за це долі. Денис завжди житиме в моєму серці та пам’яті, – зазначив друг полеглого бійця Денис Мельник.
Два танкісти, бійці 92-ї окремої механізованої бригади Олександр Мороз і Василь Божок за нагородами виходять разом. Ще б пак, бо танкісти ж воюють екіпажами. За плечима – чимало ризикованих операцій і багато перемог. І, до слова, вони не дотримуються військового забобону і знову займають місце в бойовій машині, по якій влучали ворожі снаряди й яка горіла. Для подібного рішення, за словами Євгена Межевікіна, потрібна неабияка мужність.
Головний сержант механізованої роти 1-го механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади Сергій Улітенков теж отримав народний орден.
– Без перебільшення, це – Людина з великої літери. Він – як батько для всіх своїх підлеглих. Кожен офіцер завжди зважає на його думку. Це гідний син України, – представив Сергія Улітенкова заступник командира 30-ї окремої механізованої бригади Сергій Собко.
Як зазначили організатори заходу, ім’я Галини Алмазової відоме майже всім воїнам передової. Жінка – в минулому відомий автогонщик. Швидкою їздою займається понині, особливо тоді, коли потрібно терміново вивезти поранених із зони бойових дій. Вона й кілька людей – це екіпаж “Ветерок”, який передає на передову гуманітарну допомогу й рятує воїнам життя.
– Я читала про героїв у книгах і дивилася про них фільми. Ніколи не думала, що отримаю таку високу нагороду. Для мене герої – моя команда, з якими їздимо на чергування в зону АТО. Насправді на цій нагороді замість мого імені має стояти “Екіпаж “Ветерок”, – зазначила Галина Алмазова.
Посмертно “Народним Героєм України” став боєць 3-го окремого полку спеціального призначення Євген Подолянчук із Черкащини, який забезпечував захист й охорону Донецького аеропорту, але осколок ворожого снаряда забрав життя мужнього 23-річного воїна.
На сцену за нагородою вийшов кадровий офіцер, який був змушений звільнитися з армії напередодні війни, а вже через місяць по тому записався в 11-й окремий мотопіхотний батальйон “Київська Русь”, з яким пройшов пекло війни, полтавець Андрій Шуба. Побратими “Змія”, такий позивний у нашого земляка, відзначають його командирські здібності, мудрість і вміння зберегти життя бойовим товаришам.
– Дякую своїй сім’ї, коханій дружині, побратимам, бо це нагорода їхня. Гордий, що мені довелося служити пліч-о-пліч із такими людьми. Спасибі за підтримку й молитви волонтерам і народу України, – зазначив Андрій Шуба.
Привітати воїна з нагородою прийшли його рідні.
– Бійці з підрозділу Андрія підходили до нас із чоловіком, ставали на коліна й говорили: “Якби не ваш син, ми б не повернулися додому живими”, – розповіла мама нашого земляка Світлана Шуба.
Унікальним випадком за час вручення ордена стало нагородження родини. Батько Юрій, мама Лариса і син Ярослав – сім’я Кириковичів з Рівненщини, відомі на фронті як “Батя”, “Мама” та “Ярий”. Вони – бійці медичного батальйону “Госпітальєри” Української Добровольчої Армії. До речі, за словами Андрія Боєчка, жоден із цього підрозділу не отримав статусу учасника бойових дій.
Гучні оплески лунали на честь Олександра Чалапчія з Кіровоградщини… Коли студенти професійно-технічного училища, яких він навчав, пішли боронити Україну, він теж пішов служити у 34-й батальйон територіальної оборони, сформований на території Кіровоградської області. Ворожа міна під Горлівкою позбавила Олександра двох нижніх кінцівок. Їх замінили два протези, але чоловік не занепав духом. Невдовзі відкрив власний бізнес, займається волонтерством.
– Нині у нас заповнено 1300 подань на орден “Народний Герой України”. Олександр – єдиний в Україні, на кого створено подання як на воїна, так і на волонтера. Це унікальний випадок. Орден не передбачено вручати двічі, бо два рази Героїв не буває, – зазначив Андрій Боєчко. – Саша створив компанію з виготовлення паливних брикетів. Почав продавати їх школам і дитсадкам, але вдвічі дешевше, ніж держава могла забезпечити ці заклади. Узяв на роботу шість АТОшників, а на повне забезпечення – дві родини загиблих побратимів. Такого ніхто в Україні не робив.
Орденом із синьо-жовтою колодкою нагородили волонтера з Дніпропетровщини Олега Хороших.
– Свого часу була дуже складна ситуація із розвідданими. Бракувало достовірної інформації. Олег – один із тих цивільних людей, хто почав рух по збору й перевірці даних, інформаційному забезпеченні бійців на передньому краї, завдяки чому ми могли давати відсіч противнику і рятувати життя військових. Потім він розширив діяльність. Займався виводом полонених з окупованих територій. Надав велику волонтерську допомогу – обмундирування й необхідну техніку, – розповів про дніпропетровця Євген Межевікін.
– Велику частину подвигів складають вчинки людей, які перебувають на окупованих територіях. Вони й нині продовжують діяти: шукають зниклих безвісти солдатів і щоденно наближають нас до перемоги, – зауважив Олег Хороших.
Бійця 93-ї окремої механізованої бригади грузина Іраклія Кутелію знають як кухаря, що вкрав російський танк. За його подвиги нагородна рада хотіла відзначити бійця особисто, але на початку грудня 2015-го хлопець загинув біля села Опитне на Донеччині, підірвавшись на міні разом із побратимами. Нагороду отримали мама й тато Героя.
– Родина поїхала з Грузії, бо там почалася війна. Коли в нашій державі розгорнулися бойові дії, Іраклій пішов добровольцем на фронт, бо любив Україну. На луганському кордоні прославився кулінарними вміннями. Готувати його навчила мама. І, коли він варив борщ, бійці, які поверталися з бойових завдань втомленими, прискорювали крок, щоб скуштувати смачної страви. В Іловайську група, де був Іраклій, підбила три танки. Один виявився на ходу. Ніхто не вмів водити танк, а Іраклій, ще перебуваючи на луганському кордоні, навчився керувати бойовою машиною у вільний час. Ось так і пригнав її побратимам, щоправда, хлопця ледь не підстрелили свої, подумавши, що їде ворог, але він встиг вчасно подати знак. Згодом екіпаж танка надав відчутну вогневу підтримку українським військам під час виходу з Іловайська. Іраклій був тяжко поранений і перебував два тижні без медичної допомоги в полоні. Коли звільнився, повернувся у свій батальйон. Оформленням документації не займався, не встиг отримати статус учасника бойових дій, – розповіла Юлія Сегеда.
Орденом “Народний Герой України” нагородили сивочолого херсонського волонтера Григорія Янченка. Йому 68 років. Він – десантник, воїн-афганець, втратив дві нижні кінцівки й пальці на руках, пересувається на інвалідному візку, але це його не зупиняє. Чоловік збирає й відвозить допомогу хлопцям на передову. Дядя Гриша, так його називають, – уособлення сили волі й міцності духу.
– Я хочу допомагати нашим бійцям, щоб війна швидше закінчилася й перемога була за нами, – сказав Григорій Янченко.
Волонтер, православний священик із Ніжина, що на Чернігівщині, Сергій Чечин теж отримав почесний народний орден.
Під час урочистостей Андрій Боєчко анонсував започаткування кількох нових нагород – срібного ордена добровольця, яким удостоюватимуть бійців добровольчих батальйонів, воїнів-іноземців, що відстоюють українську землю, й добровольців ЗСУ, про яких держава забуває. Невдовзі планують вручити відзнаки “За жертву крові” – тим, хто отримав поранення в бою, – та “За жертву волі” – тим, хто був у полоні.
– Допомагайте нам, і ми цю державу змінимо, – звернувся до людей у залі Андрій Боєчко.
Присутніх на урочистостях привітав пісенно-танцювальний ансамбль “Полтава” обласної філармонії.

Анна ВАСЕЦЬКА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”