Це одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на сороковий день після Різдва Христового, тобто 15 лютого. Назва свята пов’язана із зустріччю Богонемовляти, Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном. У цій події Церква вбачає зустріч двох Завітів: на зміну Старому Завіту, який уособлює старець Симеон, приходить Завіт Новий, який дасть людям втілений Месія-Христос.
За законом Мойсея у євреїв кожен первісток чоловічої статі на сороковий день від народження мав бути посвячений Богу, для чого і приносився матір’ю у Божий храм. Згідно з цим же законом жінка, яка народила хлопчика, впродовж 40 днів вважалася нечистою, а після народження дівчинки – 80 днів. По закінченні цього проміжку часу кожна матір мала принести до святині на всепалення однорічне ягня – як знак визнання над собою найвищої Божої влади й подяки – та голуба чи горлицю – як жертву для очищення від гріхів. Бідна жінка могла принести лише двох горлиць. Пречиста Діва Марія як Божа Матір не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, та все-таки вона в покорі виконує припис закону й жертвує дві горлиці.
Коли Діва Марія разом із Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий Симеон, який чекав на них уже давно. За багато років до цієї події Симеон займався перекладом Святого Письма з єврейської на грецьку мову й, побачивши слова “Ось Діва в утробі зачне і Сина породить” (Іс., VII:14), вирішив, що в тексті помилка і що замість слова “діва” має бути слово “дружина”. Проте тільки-но він хотів виправити написане, йому з’явився ангел Божий і сказав, що помилки немає, і Симеон особисто переконається в істинності пророцтва.
Здійснення цього чуда старець чекав 300 років. І нарешті з натхнення Духа Святого він прийшов до храму, куди Марія з Йосифом принесли Дитятко Ісуса: “І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: “Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!” (Лк. II:27-32).
У тропарі свята Стрітення Господнього співається: “Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресіння”.
Другою людиною, яка зустріла Ісуса в храмі, була пророчиця Анна. Вона мала 84 роки й не відлучалася від храму, підносячи вдень і вночі молитви.
У народі кажуть, що на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо – де була зима. За народними віруваннями літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни – 20-го листопада.
На Стрітення у церквах України святять воду й свічки. Посвячені свічки наші предки називали “громичними”, бо їх запалювали й ставили перед образами під час громовиці, щоб оберегти людей і худобу від блискавки. Коли святили в церкві воду, селяни набирали її в нову невеличку посудину, приносили додому й пильно берегли. За народним уявленням, вода ця цілюща. Нею натирали хворі місця.
У давнину, коли чумак вирушав у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза й самого чумака, примовляючи: “Боже тобі поможи!” Коли син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: “Боже тебе збережи!”