Протягом 2015 року за результатами розгляду судових спорів суддями ухвалено 1960 судових актів, 67% яких були пов’язані з майновими спорами про неналежне виконання суб’єктами господарювання взятих на себе фінансових зобов’язань. До підприємств, установ та організацій Полтавської області було заявлено 5 199 823 976,00 грн заборгованості за невиконання договорів. За порушення договірної дисципліни складова додаткової відповідальності у вигляді штрафних санкцій склала 1 918 532 190,00 грн.
Характеристика спорів засвідчує той факт, що, незважаючи на важливість фінансової стабільності для ефективного розвитку економіки, питому вагу в боргових зобов’язаннях склали зобов’язання перед кредитними установами на суму 3 411 992 531,00 грн.
За позовами, що подавалися на захист суспільних інтересів органами прокуратури, державі відшкодовано 290 996 286,00 грн.
У 2015 році до Харківського апеляційного господарського суду за 12 місяців 2015 року суб’єктами права апеляційного оскарження було подано 716 скарг на рішення Господарського суду Полтавської області, які не набрали законної сили. За результатами перегляду в апеляційному порядку скасовано та змінено 167 судових актів. Від загальної кількості прийнятих місцевим судом процесуальних документів, що підлягають оскарженню, відсоток змінених та скасованих апеляційною інстанцією судових актів склав 3,3.
За звітний період було порушено 60 справ про визнання банкрутами суб’єктів господарювання Полтавської області. Практика засвідчила, що найчастіше із заявами про порушення справ про банкрутство боржників звертаються податкові органи. Тому при зверненні до Господарського суду органу державної податкової служби як ініціюючого кредитора слід враховувати особливості механізму виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, встановленого частиною 1 Закону України “Про виконавче провадження”, пунктом 41.2 статті 41, п.п. 95.1, 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, розділом 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22. Цією постановою передбачено оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. Відповідно до пункту 12.4 зазначеної Інструкції судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні.
Отже, виходячи з приписів статті 95 Податкового кодексу України, частини 7 статті 11 Закону, до заяви про порушення справи про банкрутство додаються докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку. Доказами на підтвердження безспірності вимог ініціюючого кредитора – органу доходів і зборів – є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету в рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України.
Відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження у такому випадку до заяви органу доходів і зборів не додається, оскільки списання коштів з рахунків боржника здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених Податковим кодексом України, а не Законом України “Про виконавче провадження”.
Перебіг тримісячного строку, визначеного частиною 3 статті 10 Закону, починається з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, оформленого стягувачем (контролюючим органом) на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
З прийняттям нової редакції Закону виникла практика розгляду судом клопотань ліквідаторів про надання судом згоди на реалізацію на аукціоні заставного майна боржника.
Без отримання такої згоди починати реалізацію заставного майна арбітражний керуючий не має права.
При застосуванні процедур банкрутства до державних підприємств та підприємств, частка державної власності у статутному фонді яких складає більш ніж 25%, виникають складнощі та суперечності, які унеможливлюють розгляд справи у встановлені Законом строки та потребують додаткового законодавчого врегулювання.
Отже, положення Закону України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” встановлюють обмеження в застосуванні норм Закону про банкрутство (щодо процедур санації чи ліквідації) до юридичних осіб – підприємств, що є об’єктами права  державної власності та які включені до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації.
З огляду на вищевикладені обставини за умови порушення справи про банкрутство державного підприємства, включеного до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, виникає ефект “зачарованого кола”: порушення справи про банкрутство та введення процедури розпорядження майном боржника, затвердження реєстру вимог кредиторів боржника, припинення провадження у справі за відсутності пропозицій щодо укладання мирової угоди, як і не виключення боржника у встановленому порядку з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що ця ситуація має бути врегульована на законодавчому рівні. Зокрема законодавцю доцільно вирішити питання або щодо запровадження мораторію на порушення справ про банкрутство відносно державних підприємств, включених до переліку відповідно до Закону України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, або виключення вказаних підприємств з цього переліку, оскільки положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” у частині санації чи ліквідації застосовуються до них лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів.
У категорії спорів, пов’язаних із захистом права власності, розглянутих Господарським судом Полтавської області з прийняттям рішення у 2015 році, значну кількість складали спори про визнання права власності за набувальною давністю на газове обладнання. Підставами виникнення слугувало те, що обладнання є безхазяйним, відомості про забудовників газопроводів взагалі не зберігаються. Оскільки метою створення підприємств, які здійснюють газопостачання та газифікацію, є безперебійне і безаварійне постачання природного газу, то для виконання зазначеної мети такими підприємствами використовуються газопроводи високого, середнього та низького тиску й утримується потрібне для цього обладнання, а саме: здійснюються амортизаційні відрахування на утримання, поточний ремонт.
Заслуговують на увагу спори, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища, використанням надр, лісів, вод та інших природних ресурсів області, бо стосувалися стягнення шкоди, заподіяної: забрудненням водних об’єктів скидами стічних вод; видобуванням (використанням, реалізацією) підземних водних ресурсів або води з відкритого водоймища без спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами та дозволу на спеціальне водокористування; порушенням порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Валерій ЦІЛЕНКО
Голова Господарського суду
Полтавської області