Популярність і повага до Валерія Черкаса вражаючі. Навіть не варто пояснювати, хто це, бо усі й так знають. Він прийшов у газетну справу 20-річним хлопцем з простеньким, купленим у кредит, фотоапаратом і непоказним досвідом роботи, а завдяки таланту та відданості справі власними стараннями досяг професійних вершин і людського визнання. Він – заслужений журналіст України, член Спілки фотохудожників України, має звання Почесного члена Національної спілки журналістів України, удостоєний найвищої відзнаки НСЖУ – “Золотої медалі української журналістики”, нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, лауреат літературно-мистецьких премій імені Григорія Яценка, Панаса Мирного, Володимира Короленка, Сидора Ковпака, Володимира Малика, переможець престижних всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Його роботи впродовж років прикрашали і прикрашають провідні обласні та всеукраїнські видання, а фотографії знаходяться у колекції багатьох відомих людей України. Понад чверть століття його творчої долі пов’язано із “Зорею Полтавщини”.
Сьогодні визнаний майстер фотографії відзначає свій 75-літній ювілей. Це одна з тих високоповажних дат, коли є нагода пригадати, як все починалося, згадати друзів, а ще – справи і вчинки, якими оцінює себе і тих, хто йде поруч.
Валерій Черкас народився у Москві. Батько був директором бібліотеки військової академії ім. М. В. Фрунзе, мама – бібліографом. Війна забрала у родини батька. Мама приїхала з малим сином на свою батьківщину – на Харківщину, де влаштувалася працювати у Харківську бібліотеку імені В. Г. Короленка. Тож ріс хлопець серед книг. І не випадково він має власну багату бібліотеку – більше 15 тисяч томів, котру трепетно збирав протягом усього життя.
Освіту Валерій Черкас здобував у Львівському кінотехнікумі, який згодом реорганізували в технічне училище і перевели в Охтирку, що на Сумщині. А в Полтаву майбутній фотохудожник приїхав у 1959 році. Спершу працював майстром з ремонту кіноапаратури в обласному управлінні кінофікації (обслуговував 58 кіноустановок Полтавського району), підтвердив найвищий, сьомий, професійний розряд. Згодом став позаштатним фотокореспондентом районної газети, водночас був слухачем заочного лекторію при центральному Будинку журналіста в Москві – єдиний заклад у Союзі, де навчали фотокореспондентів. Там практику підкріплювали теорією досвідчені військові фотокореспонденти, скажімо, Макс Альперт, відомий своїм знімком комбата, який із пістолетом піднімає солдатів у атаку.

Патріарх українського гумору Олександр Ковінька на Сорочинському ярмарку.

Світлини Валерія Черкаса привертали увагу, і його стали запрошувати працювати фотокореспондентом у “Комсомолець Полтавщини”, “Сільські вісті”, “Зорю Полтавщини”. Непересічний талант, наполегливість та відданість справі, а ще витончений смак фотохудожника, котрий із тисячі життєвих миттєвостей здатен вибрати ту, що прониже до глибини душі, запам’ятається і залишить відбиток у серці, зробили свою справу – фотороботи Валерія Черкаса стали візитівкою кожної газети, у редакціях яких працював майстер. Щоправда, сам Валерій Михайлович зауважує, що майстерність приходила з кожним новим знімком, новими редакційними завданнями та відрядженнями. “У кореспондента – ручка, диктофон і мізки, а у фотокореспондента – фотоапарат, а в голові закладені композиційні, документальні, історичні дані, і все це прокручується буквально до натискання на кнопку, – пояснює фотомайстер. – Моментально треба оцінити ракурс, точку зйомки, напрям світла й оперативно передбачити, що буде далі, наприклад, коли знімаєш подієвий репортаж”.
За 55 років репортерської роботи він увіковічив на плівці тисячі миттєвостей. Доля щедро обдарувала Валерія Михайловича зустрічами з цікавими людьми – космонавтами, митцями, спортсменами… У його доробку фотопортрети як відомих політичних діячів, так і простих трударів. Герої робіт фотохудожника колоритні, живі, емоційні, здається, що вони ось-ось заговорять. А ще пейзажі – кожна робота передає навколишню красу. Здавалося б, буденні речі, а у роботах Валерія Черкаса їх можна побачити по-новому. “Я намагаюся знайти найвигідніші для зйомки точки. У такій роботі не можна бути лінивим ремісником, наклацати будь-яких кадрів – і, вважай, справу зроблено. Крім того, варто вибирати не тільки місце, а й час зйомки: рано-вранці або пізно ввечері. Ламане світло дає дивовижну гру світлотіні. А головне – вивчати історію живопису, фотографії. У мене величезна бібліотека, і це не мертвий капітал, вона працює. Я обожнюю художників Слобожанщини кінця XIX – початку XX століття. У творах Васильківського, Левченка, Ткаченка знаходжу дуже цікаві світловідтворення, поетичне сприйняття природи”, – ділиться секретами ветеран фотосправи.
Те, як працює майстер, видно здаля, і це оцінили американці. Під час святкування річниці польоту в космос на борту американського космічного корабля “Колумбія” у складі українсько-американської експедиції першого космонавта Незалежної України Леоніда Каденюка до нашої держави прибула делегація НАСА. Валерій Черкас був у числі делегації від Полтавщини. Професійні дії фотографа під час урочистих подій і низки зустрічей, вочевидь, припали до душі командиру тодішнього екіпажу і голові американської делегації. Він підійшов до полтавця, сказав, що довго спостерігав за його роботою, і вручив фірмовий значок НАСА, зазначивши, що в Україну привіз лише два таких, й один із них хоче подарувати містеру Валерію Черкасу, таким чином відзначивши його високопрофесійний підхід до справи.

Рідний край.

Свого часу Валерій Черкас віднайшов у Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна перший примірник попередника нашого видання – “Полтавских губернских ведомостей”, датований
2 квітня 1838 року. Валерій Михайлович пригадує, як тодішній головний редактор “Зорі Полтавщини” Леонід Думенко доручив йому, досвідченому бібліофілу, відповідальну місію; як правдами і неправдами вдалося вмовити працівників закладу відшукати ту єдину газету, котра стала доказом глибокого коріння усієї полтавської журналістики. З нагоди 160-річчя “Зорі Полтавщини” були влаштовані урочистості в обласному театрі ім. М. В. Гоголя. Для кожного запрошеного були виготовлені репринти найпершого примірника полтавської періодичної преси і розкладені на крісла у залі. “Я пригадую, із якою жагою музейники збирали ті примірники газети, адже в полтавських архівах її досі не було”, – посміхається Валерій Михайлович.
Саме на цих урочистостях Валерію Черкасу – одному із перших фотокореспондентів у державі – було вручено документи, що засвідчували присвоєння почесного звання “Заслужений журналіст України”. І тут же він довів ще одну неписану істину репортера: “Ходжу в залі, фотографую. Я ж літописець, не повинен сидіти на місці. Раптом оголошують моє ім’я. Виходжу на сцену. Став із фотоапаратом перед київським гостем, який вручав нагороди. “Відійдіть. Ви мені заважаєте”, – розгнівався столичний чиновник. “Я ж прийшов за дипломом”. Зал зааплодував”.
За більш як півстолітню діяльність на фоторепортерській ниві у Валерія Черкаса зібрана унікальна колекція фоторобіт. Це свого роду літопис життя нашого краю, переконаний автор. Тепер головна мрія фотомайстра – видати нові тематичні альбоми. “Я підготував чотири альбоми із півстолітньою історією Сорочинського ярмарку – від 1967 по 2015 рік. Кожний том – по 350 сторінок. Це унікальна річ – суто етнографічний зріз не тільки Полтавщини, а й усієї України. Вони вже змакетовані, й віддрукований сигнальний примірник першого тому. Я вважаю, цей фотоальбом міг би бути чудовим презентаційним матеріалом для Полтавщини. Адже Сорочинський ярмарок – наша візитівка. Для цього потрібні зацікавленість і матеріальна підтримка, – бідкається майстер. – До того ж цьогоріч Полтавський краєзнавчий музей відзначає своє 125-річчя. Я маю унікальні краєзнавчі фотороботи, готовий організувати виставку до ювілею музею і подарувати її місту. Але знову ж потрібні кошти. Тому зараз шукаю фінансової підтримки. А ще маю мрію створити власний фотоальбом “Вибране” із усієї моєї трудової репортерської діяльності. Це вже історія. Я вірю, що краса й пам’ять людям завжди потрібні”, – переконаний ветеран полтавської журналістики.
Зоряни щиро вітають колегу із ювілеєм. Зичимо Вам, вельмишановний Валерію Михайловичу, міцного здоров’я, усіляких гараздів Вашій родині, здійснення творчих задумів і мрій.

Олена ІГНАТЕНКО
“Зоря Полтавщини”