Щороку профтехучилища країни випускають тисячі фахівців, багато з яких за нинішніх економічних умов і скорочення виробництва працевлаштовуються лише “на папері”. Витрачаються мільйони державних гривень. Між тим, якби чітко діяла система договорів між навчальними закладами, органами управління освітою, підприємствами й учнями, що зобов’язувала б одних вчити, інших – надавати робоче місце, а молодь – відробляти певний час за отриманою професією, вигода була б взаємною. Утім це не єдина проблема, з якою стикається нині система профтехосвіти. Інша – фінансування…
За два-три роки молодий робітник повністю компенсує податками зі своєї зарплати вартість навчання та отримає досвід роботи. Такі твердження довелося почути від людей, які не один рік віддали промисловості й знають про проблему нестачі робітничих кадрів і відсутності офіційних робочих місць для них.

Знайома влітку розповідала: її син закінчив професійний ліцей. Працювати дуже хоче, багато чого навчився робити. Та, щоб влаштуватись, потрібен диплом, а його не видають, поки не буде довідки про те, що він влаштувався на роботу. Аби прийняли, вимагають хоч невеликий досвід. А де його взяти? Замкнене коло. “Викручуються” хто як може, переважно просять поставити формальну позначку на довідку про роботу. До речі, таке практикують випускники не тільки професійно-технічних навчальних закладів, а й університетів, академій… Підприємці, зрозуміло, неохоче йдуть на це, а без дипломів молодим людям доводиться працювати тільки неофіційно… Навіть якщо диплом молода людина все ж отримає, не факт, що влаштується на роботу.
Багато підприємств не хочуть брати учнів і на практику, бо скрізь свої виробничі проблеми, скорочення, а практикантам треба приділяти увагу, вчити, слідкувати, щоб, за висловом одного майстра, “не встромив пальця в розетку”. Робити це здебільшого нікому… Раніше за виконану роботу на виробничій практиці учням платили.
* * *
Який же вихід? Де взяти робоче місце для ліцеїста?
– Наше підприємство порушує проблему підготовки робітничих кадрів давно, – говорить керівник полтавської фірми “Ворскла” Віктор Чміль. – У легкій промисловості таке питання дуже важливе, бо це – жіночі колективи: заміжжя, декрети, лікарняні… І, відповідно, плинність кадрів 10–19 відсотків. Свого часу 24-те і 31-ше полтавські профтехучилища готували швачок, щороку в колектив приходили молоді робітниці. 1100 працюючих було тільки на головному підприємстві. Останні 8–10 років, коли з’явилися вищі навчальні заклади, які отримали ліцензії, а належної підготовки не забезпечували, ми практично втратили систему підготовки з багатьох професій.
А тепер Міністерство освіти і науки України скасувало й обов’язкове відпрацювання для випускників ВНЗ, крім медиків, які навчалися за рахунок бюджету. Величезні кошти платників податків викидаються на вітер, адже молодих людей навчають, а вони потім не працюють за фахом. З іншого боку, довідки про начебто працевлаштування здебільшого приносять фіктивні. Тож наводити лад у цій сфері потрібно, і якомога швидше. Від цього виграють і навчальні заклади, й підприємства, й країна, – вважає Віктор Чміль.
* * *
Чи є зараз договори на навчання й на роботу між ПТНЗ, учнями й підприємствами і чи виконуються вони? Адресуємо ці запитання представникам департаменту освіти і науки облдержадміністрації. Проблеми в цій сфері існують, визнають управлінці, але не все там погано, система діє, готує кадри й виконує соціальну функцію, оскільки в училищах навчаються переважно діти з малозабезпечених сімей і пільговики.
У професійно-технічних закладах області у нинішньому навчальному році молодь здобуває освіту безкоштовно, за рахунок держзамовлення. В регіоні функціонують 42 професійно-технічних навчальних заклади: 15 ліцеїв, 5 вищих училищ, 2 центри профтехосвіти, 15 ПТУ, 4 навчальних центри при установах виконання покарань та училище при дитячій колонії. Підготовка робітничих кадрів здійснюється за 139 робітничими професіями, повідомили в департаменті. Для професійної самореалізації та безперервного навчання у здобутті фахової освіти акредитовано сім спеціальностей за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст» із шістьох напрямів підготовки. Нині в закладах профтехосвіти навчаються понад 11 тисяч осіб.
П’ять ПТНЗ входять до всеукраїнських робочих груп із розробки державних стандартів професійно-технічної освіти. Одним із критеріїв її оновлення є розробка держстандарту нового покоління, який усунув би диспропорцію і дублювання в підготовці робітників. Приміром, стандарт з професії “Механік-верстатник з механічної обробки метолів”, що об’єднує в собі ряд простих професій, впровадило ВПУ № 7.
– Розширити й поглибити здобуті знання, уміння й навички за вимогами виробництва чи сфери послуг допомагає підвищення кваліфікації робітників та оволодіння іншою професією. Навіть у випадку безробіття через звільнення з підприємства, скорочення виробництва навчена людина швидше знайде нову роботу, – говорить заступник директора департаменту освіти і науки ОДА – начальник управління закладів інтернатного типу, вищої, професійно-технічної освіти, науки, позашкільної та виховної роботи Галина Гажієнко. – У професійно-технічних навчальних закладах за законодавством документи про освіту видаються всім, хто закінчив навчання, а не тим, хто приніс якісь довідки. Договори про надання освітніх послуг є, між ПТНЗ і роботодавцем. Укладаються договори й із учнями, але терміни відпрацювання не вимагаються.
– Виходить, учень може працевлаштуватися, взяти довідку й одразу звільнитися. Або його можуть звільнити?..
– Може трапитись і так. Багато випускників ПТНЗ вступають до вищих навчальних закладів, тому працювати не йдуть. Зараз триває обговорення нового закону про вищу освіту, можливо, будуть зміни і в профтехосвіті. Проблема працевлаштування є, але вона загальнодержавна. Система освіти – частина суспільства, і в ній відображаються всі проблеми країни. Питання в тому, що не працюють багато підприємств і немає куди влаштувати випускників на роботу, на практику. Між тим, держзамовлення формується під конкретні угоди з училищами, погоджені з місцевою владою, райдержадміністраціями. Тобто не можна сказати, що система угод не працює. У Полтавській області 1300 підприємств, з якими укладаються угоди на підготовку робітничих кадрів і окремі – на проходження виробничої практики учнями. Є також самостійне працевлаштування.
– Ці угоди виконуються?
– На базі цих підприємств протягом навчання учня укладається тристороння угода між замовником кадрів (підприємством), навчальним закладом і учнем, але термін, протягом якого має відпрацювати випускник і надати робоче місце замовник, не вказується, – уточнює головний спеціаліст профільного відділу департаменту Валентина Франчук. – Інколи договорів не дотримуються. Приміром, якщо підприємство реорганізується, ліквідовується чи учень побув на практиці в іншому місці, добре себе зарекомендував і його туди прийняли на роботу. Раніше надавалося обов’язкове оплачуване робоче місце під час практики, а тепер ця умова – не обов’язкова, все залежить від фінансових можливостей роботодавця. Є підприємства й організації, які самі до нас звертаються, їм потрібні люди на практику й на роботу.
– Тобто формально договори є, але контролю за їх дотриманням немає, виконання не вимагається. Знаю людину, яка двічі безкоштовно вивчилася в профтехучилищі з двох професій. І не працювала за фахом. Це теж викинуті бюджетні гроші, а отже, й платників податків, витрачені на підготовку…
– Мабуть, це трапилося кілька років тому. Тоді не можна було прослідкувати те, вчилася вже конкретна людина чи ні. З 2012 року двічі безкоштовно профтехосвіту отримати не можна, другий фах – тільки за кошти фізичних чи юридичних осіб. З’явилася база даних, де це легко перевіряється.
– Учні ПТНЗ яких пільгових категорій можуть безкоштовно жити в гуртожитку і харчуватися?
– На повному держзабезпеченні перебувають сироти, позбавлені батьківського піклування і особи з їх числа.
– А діти-інваліди?
– Наша система фінансується з Держбюджету, для інвалідів за діючим законодавством безплатного харчування немає. Але якщо є економія ліміту бюджетних асигнувань, навчальний заклад може визначити кількох учнів і харчувати їх місяць чи семестр безкоштовно.
* * *
Отже, система профтехосвіти готує кваліфікованих робітників, але через недосконалість законодавства і загальну кризу в країні ні випускник не може влаштуватися на роботу, ні завод чи фабрика не можуть бути впевненими, що підприємства працюватимуть і зможуть прийняти молодого працівника на роботу. Ця сфера потребує вдосконалення. І, звісно, підйому економіки, щоб діяли підприємства й створювались робочі місця.
P.S. Розмова відбувалася наприкінці минулого року. З 2016-го фінансування профтехосвіти перекладене на плечі місцевих бюджетів. Міста, райони й області мають опікуватись не тільки тим, як працевлаштувати молодого робітника, а й тим, де взяти кошти на утримання навчальних закладів. Але це – вже інша проблема й тема іншої публікації.

Ганна ЯЛОВЕГІНА
“Зоря Полтавщини”