Великий українець, геніальний археолог і поет Борис Мозолевський дуже мало зустрів світанків у незалежній Україні. В 1993-му той, хто мав феноменальний талант розпізнавати найбільші таємниці минувшини, пішов за межу вічності, залишивши нам у прямому сенсі незбагненні скарби – дві третини скіфського золота, яке зберігається в Музеї історичних коштовностей України, – це його знахідки. Відомий усьому світові шедевр – Золота пектораль – це неперевершене свідчення його дивовижного чуття улюбленої справи. Серед курганів безмежних українських степів Мозолевський був, як удома. У вітчизняному скіфознавстві говорять про “епоху Мозолевського”. 4 лютого минуло 80 років від дня народження нашого непересічного співвітчизника.

Борис Мозолевський народився в селі Миколаївка Веселинівського району Миколаївської області в селянській родині. Його прадіди й діди були розкуркулені під час колективізації, батьки працювали у колгоспі. У березні 1944 року, за кілька днів до приходу радянських військ, німці погнали його батька Миколу Івановича в етап, де він і загинув.
Через матеріальну скруту випускник сільської школи-семирічки Борис опинився серед вихованців при Одеській спецшколі Військово-повітряних сил. Після розформування навчального закладу був вихованцем однієї з частин ВМФ. Вступив до Військово-морського авіаційного училища в Єйську (Краснодарський край, РФ), але не закінчив його через дострокове звільнення в запас, пов’язане з радикальним скороченням радянської армії (1956).
Надалі доля продовжує випробовувати Мозолевського на міцність характеру: впродовж майже 10 років він працював у Києві кочегаром, не залишаючи при цьому улюбленої зі школи поетичної творчості. Із 1958 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка, був активним учасником літературних вечорів разом із Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом, Миколою Вінграновським. Одержавши диплом історика й археолога, працював у експедиціях Інституту археології, редагував історичну та археологічну літературу у видавництві “Наукова думка”. Головною темою наукових досліджень Мозолевського стала етнічна географія Скіфії. Талановитий дослідник був “без п’яти хвилин” заступником начальника новоствореної Північно-Рогачикської експедиції, коли в одну мить усе полетіло шкереберть. Мозолевському закидали не тільки відвертий антирадянський характер його віршів, а й редагування буржуазно-націоналістичної літератури. Звільнили з видавництва, перекреслили будь-які перспективи співпраці з Інститутом археології. Залишалося тільки кочегарити…
Позитивні зміни для Бориса Мозолевського відбулися наприкінці 1960-х, коли на Дніпропетровщині активно будувалися нові кар’єри та підприємства. Древнім курганам зоставалися лічені дні, й археологи збивалися з ніг, кваплячись їх розкопувати. Спочатку Мозолевського запрошують тільки на сезонні роботи. Його талант знову вражає, і завдяки клопотам небайдужих він очолює постійно діючу експедицію Інституту археології з проведення досліджень на кар’єрах. Вона була розрахована на 10 років. Борис Мозолевський почувається найщасливішою людиною, він знову в царині улюбленої справи.
Протягом свого життя видатний археолог обстежив близько 150 курганів різних епох, у тому числі 100 скіфських. За матеріалами досліджень скіфських курганів було відтворено багато аспектів побуту, соціально-економічні відносини, ідеологічні уявлення, політичну історію Скіфії. На жаль, дуже мало траплялось курганів, які не піддалися нищівному розграбуванню ще в давнину. Однак у кожному з них геніальний археолог знаходив щось унікальне. Повсякденна робота надихала на високу поезію: “Пройшли шляхами ураганними, / Звели із попелу життя. / А степ все світиться курганами / Й не дозволяє забуття. / І в незатишному сім світі / Тим на землі щасливий я, / Що в золотому верховітті / Зоря лишилася й моя”.
Восени 1970-го почалася підготовка розкопок Товстої Могили – одного з найвеличніших скіфських курганів Дніпропетровщини. Скептики не вгавали: “Курган уже досить добре вивчений археологами!”, але Мозолевський не відступав, він був переконаний, що той приховує щось надзвичайне. Дві свердловини ручного буріння виявилися безрезультативними. “Проте, незважаючи на холод і втому, – напише Мозолевський у своїй книзі “Скіфський степ”, – я ублагав бурильників закласти ще одну свердловину. І раптом на глибині 7 метрів у ній пішов глиняний викид!.. Варто мені було завагатися того дня хоч на мить, і Товста Могила досі б ховала свої скарби”.
Віднайдення багатств кургану стало одним із перших наукових тріумфів Мозолевського. У результаті розкопок у Товстій Могилі IV ст. до н. е. було виявлено два поховання скіфських вельмож із слугами, кіньми і зброєю, возами, металевий та глиняний посуд і понад 600 золотих прикрас.
Про зоряну подію у своєму житті, власне про віднайдення шедевра скіфсько-античного ювелірного мистецтва – Золотої пекторалі – він згадував так: “Я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів…” Ця грандіозна в археології ХХ століття подія відбулася 21 червня 1971 року.
Борису Миколайовичу тоді було лише 35 років. Цей вік став межею, за якою закінчилися його поневіряння, вченого взяли на постійну роботу в Інститут археології молодшим науковим співробітником, йому призначили персональну ставку в розмірі 200 карбованців і надали трикімнатну квартиру. Прийняли до Спілки письменників України. Згодом він здобув ступінь кандидата історичних наук. З 1986-го став завідуючим відділом, потім – завідуючим сектором скіфської археології інституту. Але при всьому зовнішньому благополуччі Великий Скіф до кінця життя залишався “невиїзним”. У засвіти він пішов передчасно, в 57 років, через хворобу. У пам’яті близьких людей назавжди залишився по вінця закоханим в археологію, вірних друзів і дружину Віру. У його вірші “Скіфське золото” є такі рядки: “Коли і я за караваном / Піду, згорнувши днів сувій, / Я скіфським золотом курганним / Залишусь в пам’яті твоїй…”

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.