Нинішні нащадки гоголівського коваля Вакули днями зібралися на околиці Кременчука, щоб позмагатися у мистецтві приборкання заліза. Таким чином було започатковано фестиваль, який цьогоріч отримав назву “Кремінь-2016”.
На турнір прибуло десять професійних ковалів із різних регіонів області й багато глядачів. Незважаючи на те, що захід відбувався далеченько від центру міста й дістатися туди було непросто, кременчужани відвідували його сім’ями. Організатори, кременчуцькі ковалі, Координаційний центр об’єднання ветеранів АТО, Збройних сил, інвалідів війни, учасників бойових дій, локальних конфліктів і миротворчих місій та волонтерів, за сприяння міської влади, присвятили фестиваль кременчужанам – героям антитерористичної операції.
Учасники й організатори презентували пам’ятний знак, присвячений учасникам АТО і загиблим захисникам України у неоголошеній війні, що триває на Донбасі. Базовий проект створив львівський коваль, а полтавські майстри втілили його в життя. В основі знака – стилізований тризуб, що символізує Україну, чотири мечі, спрямовані в небо, – то сектори, на які розподілена зона АТО. Було оприлюднено повідомлення, що наразі вирішується питання створення в Кременчуці Алеї слави. Там і планують встановити зроблений полтавськими ковалями пам’ятний знак, присвячений воїнам АТО.
Біля підніжжя металевого пам’ятного знака, презентованого на фестивалі, було розміщено фотографії майстрів ковальського мистецтва, які віддали життя за незалежність і територіальну цілісність України. Серед них є й полтавці – Петро Федоряка із села Трудолюб Миргородського району, Дмитро Назаренко із Кременчука.
Один із організаторів і учасників фестивалю Олександр Шкурапет – учитель праці в одній із кременчуцьких шкіл, а за сумісництвом – коваль.
– Ковальське мистецтво для мене – це такий собі професійний Еверест, який вдалося підкорити. Коваль повинен мати залізне терпіння й волю до перемоги. Робота в кузні – боротьба, своєрідна дуель між людиною й металом. Матеріал пручається й не бажає підкорятися, так само, як і вогонь, із яким теж доводиться працювати постійно, – ділиться роздумами Олександр Шкурапет.
Учасники фестивалю демонстрували власні витвори – застиглі в металі ніжні троянди, надзвичайно вишукані підсвічники, оправи для дзеркал, статуетки. Усі бажаючі мали змогу відвідати майстер-клас із кування сокири полтавського коваля Владислава Вишневецького, поспостерігати за роботою Олександра Шкурапета, який застосовує старовинне міхове горно, власноруч виготовити на пам’ять залізний сувенір разом із комсомольським ковалем Сергієм Міськом й скуштувати справжній ковальський обід.
Захід був організований коштами самих ковалів, а також за рахунок спонсорської допомоги. Хтось дав метал для виготовлення, хтось – гроші, а дехто із продуктами на ковальський обід допоміг… Як то кажуть, із миру по нитці – й провели в Кременчуці ковальський фестиваль. Будемо сподіватися – не останній й не тільки коштами спонсорів…

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”