Притишено, ніби здалеку, долинає церковний спів, гасне, як промінь останньої світанкової зірки, й знову зблискує, мерехтить, розпломеняється теплом першого сонячного проміння. І навіть воно, просвітлене близькістю небесної таїни, падає ниць перед тисячолітньою довершеністю і вічною правдою тих образів, які одним своїм поглядом розтопили обриси просторої зали у Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка й надали їй затишної величності Божого храму, перетворили відвідувачів виставки на сповнених благоговіння паломників.
Образи ці святі, сиві в мудрості, суворі у праведній непохитності, безкінечні в жертовності й доброті – Архангел Гавриїл, Христос у багряниці, Первоверховні апостоли Петро і Павло, святий Паїсій Афонський, святий Антоній Великий… Саме такими вони прочитуються у роботах з основ монументального сакрального живопису студентів іконописного відділення Полтавської місіонерської духовної семінарії УПЦ (м. Комсомольськ). Виставка “Краса Безмежного” – своєрідний підсумок десятиліття існування відділення, копіткої і захоплюючої праці наставників та старанних учнів.
Ознайомившись із представленими на виставці творами, директор Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка Ольга Курчакова поділилася міркуваннями про те, що при Полтавській місіонерській духовній семінарії працює іконописна школа, яку по праву можна вважати унікальним явищем на теренах України і яка повинна мати великий вплив на подальший розвиток вітчизняного сакрального мистецтва.
Ректор семінарії, митрополит Полтавський і Миргородський Филип повернувся спогадами в ті часи, коли іконописне відділення тільки створювалося. Починати ентузіастам довелося, як то кажуть, з нуля, оскільки за радянських богоборчих часів традиції іконопису були майже втрачені. “На Полтавщині в минулому існувала дуже потужна й цікава школа старообрядницької ікони, зокрема в Кременчуці, – розповів владика Филип. – На території району збереглося не більше двох десятків таких ікон, все решта – вивезене, знищене, втрачене. Власне, створюючи іконописне відділення, ми не мали можливості спиратися на якісь витоки. До всього йшли своїми силами”.
Прикметно, що Полтавська семінарія стала першим в Україні духовним закладом, у якому започаткували стаціонарне іконописне відділення. Але це далеко не єдиний факт приємної першості: здається, в жодній іншій вітчизняній семінарії студенти ще не наважуються писати монументальні твори, полтавські ж семінаристи вже мають досвід розпису церков. Їхніми зусиллями оздоблено семінарський храм преподобного Нестора Літописця та храм Усіх святих у Комсомольську. Викладачі й семінаристи працювали також у Білорусі, Росії, Ізраїлі, Греції. Одним із найвагоміших здобутків позначений лютий минулого року, коли було завершено розпис новозбудованого храму священномученика Харлампія Магнезійського в Свято-Пантелеймонівському монастирі на Святій Горі Афон. Це справді незабутня і знакова подія на шляху духовних і творчих пошуків іконописців із берегів Дніпра. Двічі вони проходили стажування в знаменитому Іконописному Домі Вуцина (Салоніки, Греція).
Завідуючий іконописним відділенням ПМДС Сергій Горбань нагадав відвідувачам виставки “Краса Безмежного”, що з давніх-давен Церква зверталася до людини не лише через слово, а й через образ, що ікона є тим простором, який поєднує земне та Небесне й допомагає людині спілкуватися з Небесним світлом.
Сергій Горбань також пояснив: навчальний процес на іконописному відділенні побудований таким чином, що спочатку студентів ознайомлюють із досвідом майстрів Середньовіччя, і вони мають самостійно створити “репліку”, список відомої фрески. Наприклад, представлений на виставці образ християнського святого Даниїла Стовпника є “реплікою” розпису великого візантійського майстра Феофана Грека, виконаного в церкві Спаса Преображення у Новгороді (Росія) в останній третині ХІV століття. З цього уточнення, власне, й розпочалася незвичайна екскурсія відвідувачів виставки різними куточками православного світу, різними століттями й храмами, які відчиняли свої невидимі двері та захоплювали, умиротворяли, зцілювали красою Безмежного, зображеною у настінних розписах неперевершених майстрів. Утім уся ця дивовижна подорож не обірвалася у минувшині, а привела до кращих зразків сучасного сакрального мистецтва, адже студенти семінарії створили “репліки” творів професора Афінського університету Георгія Кордіса та інших майстрів іконопису з Греції й Румунії. “Вдивляючись у давні зразки, ми можемо помітити, що в межах візантійського мистецтва, в межах давньоруського мистецтва навіть в одному столітті часто співіснували різні стилі й манери письма. І сучасність також дає нам полістилізм у сакральному живописі, до якого студенти мають бути готові”, – прокоментував Сергій Горбань.
Окрім монументального сакрального живопису, на виставці були представлені також роботи семінаристів із шрифтознавства. Варто знати, що до створення чину освячення ікон саме процес їх підпису вважався заключним актом, який, власне, й перетворював виконане зображення на ікону.
Значення глибоких слів про те, що за написання святих образів можна братися тільки з чистими руками, чистими думками й чистим серцем, уже збагнув студент семінарії Андрій Цимко. Тільки духовне життя, з постом і молитвою, говорить юнак, відкриває можливості для створення ікони, перед якою люди проситимуть Божої милості, до якої ітимуть з усіх усюд. Правильно налаштуватися на роботу для створення святих образів семінаристам допомагають викладачі та священики.
Виставка “Краса Безмежного” чекатиме на відвідувачів до 8 лютого, й немає сумніву, що кожен, хто доторкнеться до її світлої сили, відчує глибоку потребу відразу ж прийти до храму Божого, поставити свічку й просвітлити душу молитвою.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”