Трохи більше місяця Олександр Біленький очолює обласну раду. Настав час детальнішого знайомства наших читачів із очільником самоврядної гілки влади Полтавщини. Саме цьому й присвячена наша розмова.

– Олександре Юрійовичу, на брифінгу невдовзі після обрання на посаду голови облради Ви сказали, що були впевнені в тому, що станете депутатом обласної ради. На чому ґрунтувалася ця впевненість?
– Вона ґрунтувалась на підтримці людей, яку я бачив під час передвиборної кампанії. Нашій команді вдалося запропонувати ряд нових, свіжих ідей, спрямованих на вирішення деяких застарілих проблем громади, району, Полтавщини в цілому.
Як бачите, мене почули. І я щиро вдячний моїм землякам за їхню підтримку, за шанс ці ідеї реалізувати. Саме для цього я йшов до обласної ради.
– Пропозиція очолити найвищий представницький орган області була для Вас несподіваною чи закономірною?
– Достатньо несподіваною. Коли я йшов до обласної ради, то не замислювався над цим. Разом з тим не можу сказати, що я був до такої роботи не готовий. Власне, тому й погодився, адже посада голови обласної ради надає більше можливостей бути корисним людям.
У мене є певне розуміння ситуації в області, є деякі ідеї та напрацювання. Також протягом останніх років мені вдалося сформувати унікальну команду з величезним управлінським досвідом, на підтримку якої я спираюсь, – експерти, науковці, юристи. Сподіваюся, що нам вдасться використати цей потенціал  повною мірою.
– Ви працювали на педагогічній ниві, помічником-консультантом народного депутата України, вели успішну підприємницьку діяльність. Який життєвий, професійний багаж дала попередня робота?
– По-перше, й найважливіше: кадри вирішують все! Люди – найбільше багатство, найголовніший ресурс. Недаремно провідні західні компанії витрачають величезні кошти на розвиток власного персоналу. Ні за які гроші ти не побудуєш успішний бізнес, якщо підібрана не та команда. Так само неможливо побудувати сучасну, успішну країну з командою, яка відмовляється мислити по-новому.
По-друге, це спілкування. Хочеш, щоб розуміли тебе, – вмій чути інших. Працюючи з людьми, пам’ятай: кожен з них – це окремий всесвіт. Поважай їх почуття та гідність – і вони поважатимуть тебе.
– Олександре Юрійовичу, що пов’язує Вас із Житомирщиною?
– Я народився, виріс та більшу частину свого життя прожив на Полтавщині. Однак із Житомирщиною також мене пов’язують багато років, багато гарних спогадів.
У Бердичеві пройшов перший рік моєї армійської служби. Саме на Житомирщині я свого часу став помічником-консультантом народного депутата та вперше долучився, так би мовити, до “політичної кухні”. А пізніше саме на Житомирщині я розпочав свій бізнес.
– Які напрями діяльності Полтавської обласної ради сьомого скликання Ви вважаєте пріоритетними?
– Часи зараз складні, країна потребує докорінних змін. І саме Полтавщина має бути лідером у впровадженні реформ! Для цього у нашого регіону є все необхідне.
У першу чергу це розробка та прийняття нових довготривалих програм, спрямованих на підвищення конкурентоздатності сільського господарства та основних виробничих галузей. Готується ряд проектів, направлених на розвиток інфраструктури, покращення інвестиційного клімату, підвищення енергоефективності тощо. Є цікаві напрацювання у соціальній сфері.
Окрім того, велику увагу ми приділятимемо забезпеченню відкритості та прозорості роботи органів місцевого самоврядування: громада має право знати, куди й на що витрачаються її кошти.
Після Конституційної реформи на базі обласної ради буде створено виконком. Ми також до цього готуємося.
Загалом вирішення цих завдань можливе лише за умови злагодженої роботи обласної ради, облдержадміністрації та всіх органів місцевого самоврядування.
Наразі є всі підстави вважати, що між гілками влади в області налагоджується конструктивна співпраця.
– Досвід кількох пленарних засідань обласної ради свідчить про те, що депутатський корпус, який представляє аж десять партій, досить важко знаходить консенсус. То чи можлива продуктивна робота?
– По-перше, найспокійнішим представницьким органом влади у світі є парламент Північної Кореї. Там усі питання приймаються одноголосно. Тому наявність гострих дискусій, боротьби є свідченням життя, руху вперед.
По-друге, головним критерієм працездатності є результативність голосувань. Попри усі гострі моменти, депутатські групи здатні знаходити спільну мову й уже неодноразово це демонстрували.
Перші голосування й справді давалися непросто. Це було випробування на міцність новообраної обласної ради. Наразі градус протистояння суттєво знизився, оскільки є конструктивний діалог зі всіма фракціями.
– У контексті децентралізації влади вплив місцевих самоврядних органів значно зростає. Якою має бути, на Вашу думку, роль обласної ради в таких умовах?
– Згідно з діючим законодавством обласна рада жодним чином не впливає на процеси децентралізації. По факту ті 12 громад, що об’єдналися першими, повинні довести свою дієздатність. А ми повинні їм у цьому допомогти. І хоча законодавчо цей процес ніяк не регламентовано, є добра воля, спільна зацікавленість сторін у позитивному результаті реформи.
Що стосується дотаційних територій, то тут, на мою думку, повинна втрутитися держава. Має бути створений єдиний орган – Асоціація територіальних громад. Через неї можна буде узгоджувати протиріччя і недопрацювання, вирішувати проблеми об’єднаних територіальних громад. Роль обласної ради залишається партнерською.
– На другій сесії обласної ради було прийнято бюджет області 2016 року. На наступній будуть розподілені видатки по галузях. Чого чекати полтавцям від головного фінансового документа краю?
– Що стосується бюджету розвитку, то він значною мірою залежатиме від того, які кошти ми зможемо залучити додатково. Скажімо, відсоток за користування надрами. На розгляді Верховної Ради знаходиться кілька законопроектів, які передбачають певний відсоток від вартості видобутку (від 5 до 15) залишати на територіях, де цей видобуток відбувається. Для нас це було б суттєвим джерелом поповнення бюджету розвитку, в тому числі й на ремонт доріг – дуже важливої складової інфраструктури.
– Читачам газети цікаво дізнатися більше про Вас як людину в обласному істеблішменті нову: про сім’ю, вчителів, захоплення…
– Народився я у Решетилівці у звичайній робітничій родині. Тато працював електриком, мама – електромеханіком. Батько, на жаль, помер у 2007 році. Дитинство пройшло, як у більшості ровесників: футбол, волейбол, хокей – залежно від пори року. Є м’яч – добре, замерзла річка – чудово. Випав сніг – усі на лижі. А вже із 6–7 класів почав займатися спортом організовано, у секціях – волейбол, спортивний туризм, спортивне орієнтування. Перемагали на обласних чемпіонатах, брали участь у всеукраїнських змаганнях.
– Що у дитинстві читали?
– Про пригоди й подорожі. “Тореадори з Васюківки”, “Острів скарбів”. “Педагогічну поему” перечитував багато разів. Дуже любив історичну літературу: Вальтер Скотт, Семен Скляренко…
– Чому для отримання вищої освіти обрали саме Полтавський педінститут?
– Тому що мене дуже цікавила історія. А ще мені подобалося працювати з дітьми: чотири роки я був керівником гуртків, і мої вихованці ставали чемпіонами області зі спортивного туризму. Діалог з дітьми давався легко. Але настали переломні часи, вирішив рухатися далі.
– Що читаєте зараз?
– Нещодавно вкотре взяв до рук “Понеділок починається в суботу” братів Стругацьких. До речі, фільм “Чародії” у дитинстві був моїм улюбленим, бо знятий за сюжетом цих авторів. Періодично перечитую й досі “Малюка”, “Важко бути Богом”.
– А важко бути головою обласної ради?
– Звичайно, непросто: великі навантаження, дуже важкий графік. А головне – психологічне відчуття величезної відповідальності.
– Ваш улюблений актор кіно?
– Микола Караченцов.
– Розкажіть про свою родину.
– Одружений, дружина Оксана виховує дітей. Старший син Єгор – уже десятикласник першого полтавського ліцею. Молодшому, Саші, цьогоріч виповниться шість років. Хлопці енергійні, спортивні, сучасні.
– До посади голови обласної ради часу на синів вистачало?
– На жаль, ні. Тому для сім’ї наразі нічого не змінилося. Крім того, що перший тиждень на цій посаді я спав годину-дві на добу. Довелося, як то кажуть, пропустити через себе вал інформації. Перша сесія під моїм головуванням була знаковою – водночас дуже цікавою і певною мірою навіть стресовою. Готувався, щоб усе пройшло як годиться. Про зроблений вибір не шкодую ніколи. Сумніватися можна до прийняття рішення, але коли крок зроблено, далі треба рухатися вперед, не зупиняючись.
– І насамкінець. Під час вищезгаданого брифінгу Ви наголошували, що тісно співпрацюватимете із засобами масової інформації. У чому полягатиме ця співпраця?
– А в чому б ви хотіли її бачити? Спільну роботу можливо організувати тільки через діалог. Ми для нього завжди відкриті.
– Ми б хотіли партнерської співпраці. З 1 січня набрав чинності довгоочікуваний Закон України “Про реформування державних і комунальних друковних ЗМІ” – нарешті процес, розрахований на три роки, починається. Наразі більшість редакцій комунальних газет (і обласних, і районок) мають колективну форму власності. Саме такий статус давав комунальним виданням відносну свободу слова, оскільки жоден зі співзасновників газети не міг бути монополістом, а вирішальний голос, скажімо, у кадрових питаннях належав трудовому колективу. Дуже не хочеться, щоб за ці три роки редакції комунальних газет спіткала гірка доля, наприклад, колгоспів. Це зараз аграрна галузь Полтавщини є одним із лідерів в Україні. Але поки не прийшли гідні інвестори, сільськогосподарські підприємства (тоді також колективної форми власності) пережили надзвичайно тяжкі часи. Так само жодне ЗМІ без інвестицій існувати не може.
А те, що країни Заходу не впливають на інформаційну політику своїх ЗМІ, м’яко кажучи, неправда. Буквально днями Держдепартамент Сполучених Штатів повідомив про початок боротьби з пропагандою ІДІЛ. Тим часом Путін у свої брехні вкладає мільярди, тому здоровому глузду, не підкріпленому новітніми інформаційними технологіями, які коштують чималі гроші, його гібридну пропаганду на Донбасі перемогти ой як складно.
Після виходу органів влади зі складу співзасновників комунальних газет співпраця з ними не закінчиться, і життя не спиниться. Але поки триватиме перехідний період, нам потрібна підтримка, в тім числі й фінансова. Адже кількасот примірників кожного номера “Зорі Полтавщини”, які редакція безкоштовно надає волонтерам для доставки у зону АТО, на передовій розходяться, як гарячі пиріжки… Тому, дякуючи за розмову, розраховуємо на подальші партнерські стосунки.
– Саме до цього і прагнемо. Добрі традиції будемо розвивати і примножувати.
Ми поважаємо вашу думку, незважаючи на те, що вона є спірною. Одне, з чим я погоджуюся, – що співпраця ЗМІ і влади має відбуватися у змінених умовах – це роздержавлення, більше свободи для редакційних колективів, можливість самостійно визначати вектори редакційної політики.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”