“Церква розхитується внаслідок нашого морального падіння. Отже, для того, щоб зміцнити Церкву, необхідно в основу покласти наше моральне удосконалення… Я прийшов до висновку, що після звільнення я буду прагнути не до того, щоб керувати єпархією, а щоб мати можливість звершувати богослужіння в храмі. Якщо це не вдасться, то бути хоча б сторожем будь-якого храму, приховавши від віруючих своє єпископське звання, щоб своїм високим моральним вдосконаленням дати зразок того, що і наші люди можуть прикрасити Церкву в сучасних умовах…” Ці слова сказав священномученик Аркадій, єпископ Лубенський, на допиті.
На жаль, поріг Божого храму він відтоді не переступив. 29 грудня 1937 року звинуваченого в контрреволюційній діяльності владику розстріляли на полігоні НКВС в селищі Бутове під Москвою. До лику святих новомучеників і сповідників Аркадія Остальського причислено в 2000 році.

Аркадій Йосипович Остальський (світське ім’я священномученика) народився 25 квітня 1889 року в селі Скаківка Житомирського повіту Волинської губернії (нині Бердичівський район Житомирської області) в сім’ї священика. Навчався у Волинській духовній семінарії. У 1911-му був висвячений на священика та призначений помічником повітового місіонера. Виявив себе природженим проповідником, доносив Христове Слово до пастви просто і ясно.
На початку Першої світової війни став військовим священиком і служив у 408-му Кузнецькому піхотному полку. В серпні 1917 року прибув з фронту в Житомир і був настоятелем церкви прп. Серафима Саровського при гарнізонному військовому госпіталі, а потім – Свято-Миколаївської церкви. Під час громадянської війни організував Свято-Миколаївське братство, яке надавало допомогу нужденним і хворим.
Навесні 1922 року почалося більшовицьке вилучення церковних цінностей із храмів. Після того, як отець Аркадій оприлюднив у церкві патріарше послання, в якому пропонувалося віддавати тільки ті церковні речі, які не використовувалися у богослужінні, його заарештували за “агітацію проти вилучення цінностей на користь голодуючих”. Слідство тривало протягом місяця. Суд супроводжувався публікаціями в місцевій пресі, в яких батюшку-безсрібника зображували скнарою. Після суду паства активно клопотала про пом’якшення суворого вироку – і розстріл було замінено на п’ять років ув’язнення. За амністією подвижник вийшов на волю в кінці 1924-го.
Майже відразу він прийняв чернечий постриг. На початку 1926-го став архімандритом, а невдовзі – єпископом Лубенським, вікарієм Полтавської єпархії. Але тільки-но прибув за місцем призначення, як його арештували й вислали в Харків. Таємно повернутися у Лубни він наважився для того, щоб провести Пасхальне богослужіння. Надалі переховувався серед ченців у Новому Афоні на Кавказі.
У 1928 році важко захворів і переїхав до Києва, де жив на нелегальному становищі. Великий Піст тримав у Санкт-Петербурзі. Тут отримав пропозицію стати вікарним єпископом, але за умови, що попередньо попросить дозволу у влади.
Так єпископ Аркадій добровільно з’явився в Москві на Луб’янці. Вже через лічені дні його запроторили до Бутирської в’язниці, а 23 липня 1928-го засудили до п’яти років ув’язнення і відправили на Соловки. В одній із його табірних характеристик ідеться: “Табірному розпорядку не підкоряється… Серед служителів культу має великий вплив… Потребує суворої ізоляції і неухильного спостереження”. У 1931-му ув’язненого єпископа… заарештували в таборі за звинуваченням у “контрреволюційній агітації, нелегальних зборах антирадянської організації під виглядом релігійних бесід”. За цією справою було засуджено 15 осіб, головним обвинуваченим був єпископ Аркадій. Подвижнику додали до строку ще п’ять років ув’язнення в таборі. Звільнили його тільки в 1937 році.
Засобів до існування він не мав, жив у знайомих священнослужителів у Рязанській області, в Калузі, в Москві. Востаннє відвідав Житомирщину, щоб помолитися на могилі матері, зустрівся з колишніми членами Свято-Миколаївського братства. Був призначений єпископом Бежецьким, вікарієм Калінінської єпархії (Тверська область), але влада не дозволила йому виїхати на місце служіння. Підтримував дружні стосунки з архієпископом Калузьким і Борівським Августином. У вересні 1937-го, після арешту останнього, намагався покинути Калугу, але був заарештований на вокзалі в поїзді. Утримувався у Калузькій в’язниці, потім – у Бутирській в’язниці в Москві.               7 грудня “трійка” НКВС засудила єпископа до розстрілу.
…У 2013 році на малій батьківщині незламного владики, в селі Скаківка Бердичівського благочиння, було відкрито на знак пам’яті про нього меморіальну дошку. Чудотворна ікона священномученика Аркадія зберігається у Хрестовоздвиженській церкві села Конотоп Шепетівської єпархії (Хмельницька область). Вона прославилася благодатною допомогою подвижника тим, хто потребує зцілення і розради.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.