Так сказав наш земляк, мешканець села Сонячне Машівського району Едуард Гуржій, який пішов на Донбас добровольцем. Нагода бесіди з ним трапилася зовсім несподівано. Адже вдома чоловік бував нечасто, застати його в рідному селі майже неможливо. І ось Едуард сам зателефонував до редакції машівської районки із проханням поздоровити маму з Днем народження.
Едуард на війні вже півтора року – з травня 2014-го. Спочатку був бійцем добровольчого батальйону. Після переведення таких батальйонів у підпорядкування Збройних сил України служить у складі Харківської окремої радіобригади. За цей час багато чого довелося побачити, а ще більше – пережити.
Коли запитала в молодого чоловіка, який із періодів на війні був найскладнішим, відповів:
– Найважче було спочатку, коли тільки потрапив на Схід. Адже в нас усе мирно,       а там – війна. Складнувато до неї було призвичаюватися. Та що робити…
Далі додав:
– Наступали: Артемівськ, Зайцеве, інші населені пункти… Під час першої хвилі мобілізації було призвано дуже багато зовсім молодих хлопців. Тих, хто нещодавно повернувся з армії. Що вони бачили? Ще ж практично й не жили. Тож ми, старші, намагалися їх оберігати по-батьківськи. А коли були під Горлівкою, вже думали, що тиждень-два – і кінець цій клятій війні. Та не так сталося…
Психологічно ж найважче переносити невизначеність: ти не знаєш, що буде завтра. Тож постійно перебуваєш у напруженні.
Поцікавилася й ставленням Едуарда до перемир’я.
– Ставлюся до цього негативно. Бо в цей час нам не дозволяють стріляти, а сепаратисти витворяють що хочуть.
Говорили й про те, що змусило його залишити все вдома і взяти до рук зброю:
– Маю родину, трьох дітей. Найменшій донечці зараз два з половиною рочки. А коли йшов, то зовсім малесенька була. От за їхній спокій і наше мирне життя й пішов воювати. Мені є кого захищати. А тепер старший син, якому вісімнадцять з половиною, говорить, що також хоче йти боронити свою землю. Розумію, що це обов’язок кожного чоловіка. Але я – проти. Саме тому, що наші діти не мають сюди йти… Ми мусимо зробити все, щоб ця війна їм не дісталася, щоб вона нарешті закінчилась. Цього щиро бажаю всім, хто зараз на фронті. Щоб усі повернулися живими й неушкодженими. Хай більше ніколи зброя не перемагає здоровий глузд.

Людмила ТЮТЮННИК
Журналіст