У  сузір’ї славних імен, які своїм великим талантом і невтомною працею підняли на вищий щабель українську музичну культуру, завжди яскраво сяятиме зірка засновника, багаторічного художнього керівника й головного диригента відомого на весь світ Національного заслуженого академічного українського народного хору, який із 1965 року носить ім’я свого творчого “батька”, – Григорія Гурійовича Верьовки. 25 грудня минає 120 років від дня народження видатного діяча культури, народного артиста України (1960), педагога з понад сорокарічним досвідом, композитора.

Народився Григорій Верьовка в козацькому містечку Березна на Чернігівщині. Батько його був регентом церковного хору й майстерно грав на скрипці, а мама чудово співала. Спочатку хлопчик навчався в земській школі, потім – у духовному училищі та Чернігівській семінарії. У цей час він опанував гру на різних музичних інструментах, а також співав у семінарському, а згодом у Троїцькому архієрейському хорі, де тоді співав і майбутній видатний поет Павло Тичина. Разом вони також були кларнетистами семінарського оркестру.
Протягом 1918–1921 років Григорій Верьовка навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції. Одночасно з навчанням брав активну участь у музичному житті Києва: створював самодіяльні хорові колективи. У 1925 році Григорій Гурійович очолив музичну школу ім. М. Леонтовича, яку сам і заснував. Здавалося, що його ентузіазм безмежний: Верьовка викладав у музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка та в Першому київському музичному технікумі, працював у республіканській філармонії, диригував хором заводу “Більшовик”, екстерном закінчив консерваторію і влився у її викладацький колектив. На початку війни був науковим співробітником Інституту фольклору та етнографії Академії наук України, який евакуювали в Уфу.
Повернувшись у вересні 1943 року в щойно визволений Харків, Григорій Верьовка створив своє головне дітище – Український народний хор. У серпні 1944-го відбувся перший його концерт у Києві. Уся наступна творчість митця була нерозривно пов’язана з цим колективом. Серед найвідданіших його помічників завжди була дружина – хормейстер, диригент, заслужений діяч мистецтв України Елеонора Скрипчинська.
У 1948-му Верьовка став лауреатом Державної премії СРСР. Протягом 1948–1952 років був головою правління Спілки композиторів України.
Григорій Гурійович записав і обробив безліч народних пісень, які хор виконував під його керуванням. У цій творчій скарбниці налічується понад 230 обробок пісень. Окрім того, колектив активно освоював класику – твори М. Лисенка, М. Леонтовича – та твори композиторів-сучасників.
У 1952 році Український народний хор дебютує за кордоном: спочатку – в Румунії та Польщі, а потім і в багатьох інших країнах світу. Успіх був незмінно шаленим. Гастрольною “родзинкою” колективу стало обов’язкове виконання пісень тих народів, перед якими він виступав, причому їхніми рідними мовами.
За активною участю Григорія Гурійовича в Україні з’явилося багато нових і знакових для музичного мистецтва колективів – зокрема Закарпатський і Черкаський народні хори, Поліський народний хор “Льонок”.
Не стало великого майстра 21 жовтня 1964 року. В 1965-му ім’я Григорія Верьовки було присвоєне його улюбленому хору. На той час він називався Державним академічним заслуженим українським народним хором. У 1968 році Г. Г. Верьовці присуджено (посмертно) Державну премію імені Т. Г. Шевченка.
Дослідники життя і творчості видатного митця наголошують, що запорукою розквіту його таланту була любов до рідної землі, до прекрасної мови свого народу. Ще за життя Григорія Верьовки його називали корифеєм українського музичного мистецтва, який виріс із глибинних і чистих джерел народнопісенної культури.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.