У  грудні минулого року Президент України Петро Порошенко призначив головою обласної державної адміністрації Валерія Головка, корінного полтавця, за фахом – економіста, менеджера, державного управлінця. А вчора, 14 грудня, Валерію Анатолійовичу виповнилося 50 літ. Тож наше інтерв’ю, яке відбулося напередодні, присвячене цим датам і не лише…

– Валерію Анатолійовичу, Ви прийшли у політику із бізнесу. Де більше розчарувань, яка робота частіше приносить задоволення?
– Свої складнощі є й у форматі бізнесу, й у форматі політики. Їх взагалі порівнювати не можна, бо у бізнесі несеш відповідальність винятково за себе та колектив, який очолюєш. У політиці ж потрібно прагнути до об’єднання всієї громади. Тому політична діяльність, присутність у виконавчій гілці влади, напевно, потребує більшої відповідальності. Дуже важливий момент – поставити собі мету. Моя мета – зробити максимально комфортним життя мешканців області. Та не все робиться швидко, деякі речі від мене не залежать. Є проблеми законодавчі. Є проблема ставлення людей до влади – це великий бар’єр, який ще доведеться подолати. Але шлях цей має бути зустрічним: як влада повинна чути і рухатися назустріч людям, так і людям треба нарешті почати розуміти і довіряти владі, яка хоче провести реформи, які б підвищили якість життя громадян. На жаль, склався певний стереотип недовіри і несприйняття всього того, що робить виконавча гілка влади. Якщо нам вдасться змінити цей стереотип, Україна почне рухатися вперед значно швидше. Насправді дуже багато залежить від самих людей.
Процес спілкування з громадськістю в нас починався непросто, було певне несприйняття. Та завдяки прозорості, відкритості таки прокладаємо місточок, яким рухаємося назустріч. Проводимо багато конкурсів на заміщення вакантних посад. Але єдина людина з громадськості, яка погодилася взяти на себе відповідальність, це нинішній керівник департаменту інформаційної політики та комунікацій з громадськістю Вадим Штефан. І я наразі задоволений його роботою, фаховим рівнем. Далеко не всі, хто претендує на активні позиції, хоче приходити у виконавчу гілку влади. Адже критикувати значно легше, ніж самому працювати й нести за зроблене відповідальність.
Остання зустріч з громадськістю із обговорення двох програм на наступний бюджетний і календарний рік – департаменту соціальної політики й департаменту освіти – дає надію на те, що рухаємося у правильному напрямку. Обговорення вдалося, влада отримала конкретні пропозиції.
На діалог сподіваємося і з депутатським корпусом. Саме цей шлях веде до підвищення рівня громадянського суспільства, коли під час виборів неможливі будуть брудні технології, підкуп.
Що ж до розчарувань, то у мене їх взагалі ніколи не було і, напевне, ніколи не буде. Є тільки шлях вперед.
– Майже рік Ви очолюєте обласну державну адміністрацію. Війна, політична нестабільність, економічні негаразди… Які події, результати, вчинки за цей період вважаєте досягненнями, в тім числі й особистими, а що зробити не вдалося?
– Я взагалі проти якихось короткострокових планів, адже знакові історичні споруди чи досягнення, нащадками яких ми є, розбудовувалися століттями. А ми хочемо змінити Україну за рік-два. Не вийде, це факт. Але певні підсумки року є.
Разом із депутатами минулої каденції ми зробили дуже важливу річ – розробили, внесли, затвердили і профінансували програму підтримки реабілітації демобілізованих учасників АТО. Так сталося, що саме ця категорія наших співвітчизників сьогодні – найвразливіша, й обласна влада зобов’язана підтримати не лише їх, а й їхні родини, дати можливість цим людям повернутися до цивільного життя. Для кожного з них створено так звані соціальні паспорти, і ми знаємо, де вони сьогодні, чим займаються, які мають проблеми. Це багаторічна програма, яка є пілотною в Україні, бо державною програмою передбачено реабілітацію лише учасників АТО. Наші ж демобілізовані бійці й надалі мають бажання продовжувати і лікування, й відновлення разом із родинами, дітьми. Ми повинні піти їм назустріч. Тому обласна програма буде розширюватися – про це я звітував під час засідання Ради регіонів у Президента України.
Додатково створений Центр допомоги учасникам АТО, він уже працює фахово, якісно. Найскладніше наразі з виділенням земельних ділянок. Це не входить до сфери моєї відповідальності, хоча осторонь не лишаюся. Звертаюсь із проханнями до міських голів, голів райдержадміністрацій, через них – до сільських голів: щоб зібрати сесії відповідних рад, запросити на них демобілізованих бійців, вислухати і прийняти відповідні рішення, надзусилля не потрібні.
У зведенні оборонних споруд на лінії розмежування на Донбасі Полтавщина спрацювала ефективно. Наш регіон – в числі кращих в Україні. Велика вдячність – заступнику голови облдержадміністрації Олегові Пруглу, начальнику управління капітального будівництва Тимофієві Голбану, які персонально відповідали за якість і терміни будівельних робіт. Депутатський корпус вишукав 5 мільйонів гривень на зведення цих споруд. Доки тривали тендери, влада звернулася до приватних підприємців, компаній, аграріїв – відгукнулися і включилися в будівництво абсолютно всі. Підставили плече і спонсори, й окремі будівельні організації. Кілька разів ми з депутатами їздили на будмайданчики, безпосередньо спілкувалися з військовими, для яких це будувалося.
Серед предметних речей у нашому краї – добудова важливих соціальних об’єктів. Додаткові кошти на це та на фінансову підтримку об’єднання територіальних громад отримані також завдяки спільним зусиллям.
– Російська агресія змусила шукати нові ринки збуту товарів полтавського виробництва. Наскільки це вдається?
– Відсотків на 70–80 ринок промислових товарів, а промисловим центром у нас є Кременчук, справді був залежним від Російської Федерації. Вихід на європейські, світові ринки потребує часу, інших підходів до якості. Щодо сертифікації, лобіювання інтересів наших підприємств значно вперед ми, на жаль, не просунулися. Я особисто майже рік тому звертався з проханням до уряду, профільних міністерств щодо надання певних преференцій при формуванні держзамовлення. Дещо ми зробили, але не так багато, як хотілося б. Вважаю, що поки триває процес переорієнтації з одного ринку на інші, держава повинна підставити плече. Продукція крюківських вагонобудівників, Кременчуцького заводу дорожніх машин, інших виробників користувалася попитом на всій території СНД, бо має високу якість. Вона повинна стати альтернативою тим аналогам, що приходять в Україну із зовнішніх ринків. Нам потрібно почати споживати своє.
У країні триває технічна модернізація армії, на що в проекті Держбюджету наступного року передбачено майже 100 мільярдів гривень. Технічний потенціал наших підприємств дозволяє залучитися до процесу, й це також буде відчутною підтримкою, дасть час для переорієнтування на зовнішній ринок. Самотужки, без держзамовлень зробити це важко – на виробництві відбуваються скорочення, що знову призводить до навантаження на бюджет. Ланцюгова реакція. Тому ключова роль належить державі.
Дещо простіше в аграрному секторі, який в області завжди був потужним. Цьогоріч Полтавщина знову підтвердила свій статус лідера, намолотивши понад 5 мільйонів тонн зерна. Непогані показники й у тваринництві. Але й тут є потреба у державній підтримці. На жаль, Міністерство аграрної політики працює не так, як того вимагають реалії.
– Які перспективи прийняття бюджету наступного року?
– Проект обласного бюджету вже викладений на сайтах облдержадміністрації, управління фінансів. Ми, як адміністрація, готові до його обговорення з депутатами на комісіях.
– Видання “Ділова столиця” у 2013 році своє інтерв’ю з Вами, як народним депутатом України, озаглавило так: “Валерій Головко – обережний рантьє”. Обережність у судженнях і вчинках – це риса більше політика чи бізнесмена?
– Кожне слово має свою вагу, бо за нього існує персональна відповідальність – цього навчив мене бізнес. Я не можу дозволити собі вислови, за якими нічого не стоїть. Як позитивне, так і критичне слово впливає на свідомість. Все, що обіцяємо, ми повинні доводити до логічного завершення. Нехай про мене говорять певні закінчені проекти, об’єкти, реалізовані програми. Але ж вони – довгострокові. Скажімо, вже згадана програма реабілітації і дієва, і корисна, але вона продовжуватиметься й після мене довгі роки. Інший приклад – 23 роки будувався протитуберкульозний диспансер. У цьому році ми закінчимо нарешті лабораторно-діагностичний корпус – відділення діагностики, хірургії, частину стаціонару, лабораторії.
Взяли до уваги потреби в енергозбереженні геріатричного закладу в Горбанівці Полтавського району. Ця ж проблема актуальна для всіх комунальних закладів області, бо витрати на енергоносії дуже великі. Допомагаємо реалізувати міські проекти. Миргородський міський голова Сергій Соломаха взявся за реконструкцію мосту через річку Хорол – у наступному році він буде не лише відремонтований, але й збільшить пропускну потужність. Маємо багато об’єктів, пов’язаних з інфраструктурою нових об’єднаних громад, – школи, лікарні, садочки, дороги. Про багато речей ми цьогоріч прозвітуємося, що довели їх до логічного кінця. На наступний рік знову просимо державу про підтримку тих чи інших регіональних проектів та програм.
Маємо амбітну ініціативу щодо повної реконструкції автошляху Полтава–Кременчук. Це найгірша, найбільш зруйнована дорога, і є перспектива отримати гроші саме на неї. Є плани з відновлення роботи аеропорту. Процес також тривалий, ведемо перемовини щодо створення там міжнародного терміналу малої авіації. Майже всі погодження для отримання такого статусу вже є.
– Скільки часу потрібно, на Ваш погляд, для децентралізації влади на Полтавщині? Через який період люди зможуть відчути переваги цього процесу?
– Законом на територіальне об’єднання громад відводиться два роки. Але ми повинні зробити це у максимально стислі терміни, адже завдяки адміністративній реформі кожна громада отримає не тільки повноваження на управління, а й фінансові ресурси. Змінюється формат збирання податків. Основний податок, з якого гроші надходитимуть у бюджети об’єднаних громад, – це податок з доходів фізичних осіб. І тоді громади самі ремонтуватимуть дороги, утримуватимуть садочки, плануватимуть освіту та первинну медицину, впорядковуватимуть території тощо. З нового бюджетного року вони отримають повноваження зі збору податків і переходять на прямі зв’язки з Державним бюджетом України, минаючи область. Наше завдання, як адміністрацій, максимально передати всі повноваження виконкомам, які будуть створюватися в об’єднаних громадах. Те, що адміністрація чіпляється сьогодні за управління комунальним чи якимось іншим майном, – це міф. Не повинен голова адміністрації опікуватися транспортним сполученням села з райцентром: визначатися з перевізником, якістю його послуг, вартістю проїзду. Це – повноваження лише громади.
– У вищезгаданому інтерв’ю йшлося про Ваше захоплення футболом і хокеєм, яке в часи депутатства у Верховній Раді довелося змінити на ранкові пробіжки та тренажери. Як зі спортом сьогодні?
– Зранку – бігаю, у футбол – ганяю, до хокею руки не доходять – немає часу.
– Всі ми – родом з дитинства. Який дитячий спогад найяскравіший?
– Мабуть, найтепліші спогади залишилися про те, коли збиралася вся велика родина. Коли були ще живі дідусь і бабуся, з’їжджалися родичі з інших куточків тоді ще Радянського Союзу – Калінінграда, Тольятті, Підмосков’я. Нагоди для цього були різні, або й без них – просто у відпустку до Полтави, де красива природа, чиста річка, гарна екологія, смачні фрукти й овочі. Бо ж Полтава – центр України.
– Яка була улюблена страва за великим родинним столом?
– Мама готувала смачний плов. Усе, що готує мама, – дуже смачне.
– У зв’язку з останніми політичними подіями чи з усіма родичами вдалося зберегти приязні стосунки?
– На жаль, ні. Ми намагаємося обминати у розмовах політичні теми. Це є ще одним ключовим моментом всього ганебного, що зробила влада Росії. Вона зруйнувала не лише міжнародні, а й родинні стосунки. Дуже прикро, і наслідки цього відчуватимуться ще дуже довго. На жаль.
– Який подарунок до ювілею хочеться отримати від родини?
– Все найцінніше у мене вже є. У мене живий батько. Жива мама. Все добре у брата, в дітей, у їхніх родинах. Є чудові онучки…
– Кого в житті маєте за зразок?
– Напевне, брата. Він старший на 6 років і завжди був для мене прикладом справжнього чоловіка, бізнесмена.
– Яка книга була улюбленою в дитинстві? Що читаєте зараз?
– Останнім часом відкрив для себе Симона Петлюру – як громадського діяча, як політика, як справжнього українця. Я від нього в захваті. Абсолютно унікальна людина…
У дитинстві дуже цікавився фантастикою, перечитав майже всього Герберта Уелса. Що хлопці тоді читали? Про Шерлока Холмса. Детективи.
– Наближаються Новорічні й Різдвяні свята. Що з цієї нагоди побажаєте землякам?
– Цьогоріч, перебуваючи у Полтаві, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет сказав дуже прості, але вражаючі слова про те, що нас об’єднує не тільки біда, а й упевненість у тому, що завтра Україна буде самодостатньою, потужною, вільною, захищеною. Нам потрібно жити в любові. Цього й зичу усім краянам!
– Зоряни приєднуються до всіх найкращих побажань з нагоди ювілею. Дякуємо за розмову, вітаємо й зичимо усіляких гараздів, здоров’я, родинного затишку й успіхів у роботі.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”