Війна на Сході щоденно забирає найдорожче – людські життя. Жертвами російсько-терористичних найманців стають військові, мирне населення, діти… Поряд з українськими воїнами на фронті грізному й підступному ворогові протистоять мирні воїни світла, які, не шкодуючи власного здоров’я, сил, часу, коштів, а іноді й життя, шукають можливості допомогти захисникам України, а також мешканцям Донбасу, які опинилися у зоні збройного протистояння. Ці скромні герої – волонтери, кожен з яких є лише краплинкою в океані потужного волонтерського руху.
Більше 70 разів побував на буремному Сході наш земляк із Мачух Полтавського району Іван Данилевський. Щоразу долав більше тисячі кілометрів за кермом своєї “Газелі”, завантаженої продуктами та необхідними на передовій речами. Полтавця із позивним “Дєд” добре знають не лише наші військові, а й сепаратисти. Йому довелося побувати в багатьох місцях Донбасу, спілкуватися з різними людьми, шукати вихід з важких ситуацій, але вдячність захисників України за допомогу, відчуття власної здатності її надавати не дозволяє зупинятися, знову й знову кличе в дорогу. Обставини так склалися, що тепер, окрім наших хлопців (а в Івана Миколайовича вони всі наші – чи з Полтави, чи з Тернополя, чи з Миколаєва), чоловік возить гостинці ще й сину Ігорю, який теж був волонтером, а в листопаді минулого року вирішив залишитися у “Айдарі”, поставивши батьків перед фактом.
З кожною поїздкою за півтора року волонтерської діяльності в Івана Данилевського пов’язано щось особливе – сила-силенна цікавих історій та спогадів. Пригадує, як розшукували Володимира Доноса з Гадяча. Розпочалася ця історія, коли дружина бійця санітарної роти зателефонувала й попросила відвезти передачу чоловікові, наступного разу й сама попросилася поїхати. А через тиждень уже телефонувала плачучи – чоловік не вийшов на зв’язок. Іван Миколайович підключив усі свої знайомства, щоб допомогти знайти Володю. Згодом стало відомо, що він перебуває на окупованій території, в одній з лікарень Донецька, з ампутованою ногою після поранення. Далі – госпіталь для військовополонених, де вдалося домовитися про звільнення й повернення додому. Увесь цей час Іван Миколайович всіляко намагався допомогти сім’ї. Сьогодні Володимир Донос повернувся працювати в школу, хоча дуже важко після поранення адаптуватися до життя. А Івана Миколайовича в родині Доносів зустрічають з теплотою та вдячністю.
Допомога дітям – особлива сторінка у волонтерській діяльності Івана Данилевського. Влітку Ігор попросив батька привезти гостинців діткам з інтернату, що в Новоайдарі. Того разу з волонтерами приїхали й артисти з Полтавської філармонії. “Вирішили й для дітей влаштувати свято з виступами артистів, а діти, в свою чергу, вирішили порадувати гостей, показавши свою творчість, – розповідає Іван Миколайович. – Дівчатка заспівали українських пісень, а маленький кирпатий хлопчик Богданчик вийшов і заспівав Державний гімн України. Його слухали стоячи, плакали і діти, й дорослі”.
Дитячі малюнки, вироби, листи з побажаннями – для військових справжнє свято. Іван Миколайович розповідає, як бійці, загартовані боями, щодня стикаючись з небезпекою, бачачи смерті, радіють отим найщирішим вісточкам, своєрідним оберегам. Полковник з Полтави, колишній комендант Маріуполя Валерій Мисник навіть музей дитячого малюнка заходився створювати.
Нещодавно Іван Миколайович побував на передовій – за 6 кілометрів від лінії розмежування. Цього разу волонтери підготували сюрприз для військових – виступ учасників творчого центру “Арсенал” під керівництвом Володимира Ромаскевича. Розвідники розповіли, що за увесь час служби артисти до них не доїжджали – занадто небезпечно. Тут Іван Данилевський познайомився з дівчиною-розвідницею Василиною із Західної України. “Взагалі, патріотизм людей із Західної України, – зізнається волонтер, – вражає. Вони свідомо прийшли захищати Україну і готові заради неї пожертвувати навіть життям. Багатьом нам, полтавцям, ще слід повчитися у них любити Батьківщину”.
Одного разу, пригадує Іван Миколайович, відвідуючи військових, потрапили під обстріл. Волонтерам пощастило, а один із солдатів отримав поранення. Іван Данилевський тоді своєю “Газеллю” тягнув старенького “УАЗа”, яким доправляють поранених до медзакладів. Розповідає, бійця врятувало те, що “швидка допомога” виїхала назустріч. “Хіба ж така техніка повинна бути у наших захисників? – обурюється. – Суцільне розвалля”. Дуже важко, говорить волонтер, перебувати у такій напрузі місяцями, а то й роками, психіка не витримує. Зізнається, і сам іноді прокидається посеред ночі й не знає, куди бігти й що робити…
Втім Іван Миколайович відмічає помітне поліпшення забезпечення військових. “Коли раніше везли буквально все, то зараз вояки вдягнені, взуті, й харчування поліпшилося. Сьогодні хлопці просять чогось домашнього – консервації, овочів, фруктів – до чого звикли вдома. Влітку, – пригадує Іван Миколайович, – возили багато води, її найбільше потребували хлопці. Літо видалося спекотним, а на Донбасі з питною водою проблеми”.
Останнім часом знову загострилася ситуація на Сході. Тож не сидять склавши руки волонтери, готуються до чергової поїздки – привезти чогось смачного та привітати захисників з Днем Збройних сил України, який хлопці відзначають на блокпостах, у своїх землянках-укріпленнях, на холоді, під дощем та снігом, щоб ми могли жити своїм звичним мирним життям. Готується їхати до українських воїнів й Іван Миколайович Данилевський.

Світлана КУДРЯ
Журналіст