Упродовж наступних трьох днів православні віряни йтимуть до храмів, сповнені думками і про величні Новозавітні події, і про святих, яких християнському світу дала полтавська земля, і про страшні випробування, що їх зазнав наш народ у минулому столітті. 27 листопада – день пам’яті святого апостола Филипа, 28 листопада – преподобного Паїсія Величковського, 29 листопада – апостола і євангеліста Матфея. Окрім того, 28 листопада почнеться Різдвяний піст. І саме цього дня в усіх храмах відбудуться поминальні богослужіння за мільйонами невинно убієнних українців з нагоди щорічного національного Дня пам’яті жертв голодоморів.
Святий апостол Филип народився у місті Віфсаїда в Галілеї (Палестина). Він добре знав старозавітні пророцтва й палко очікував на пришестя Спасителя. Покликаний Месією, пішов за Ним, не вагаючись. Після Зішестя Святого Духа на апостолів щиросердно проповідував Слово Боже, навертаючи людей у християнство й звершуючи чудеса. Після Вознесіння Господа апостол Филип ніс світло Його вчення у Галілеї. Сила апостолового слова вражала не менше, ніж звершені чудеса – він воскресив немовля, яке померло на руках у матері. З Галілеї подвижник попрямував до Греції, щоб проповідувати серед юдеїв-переселенців. Сміливо викрив неправду первосвященика, який говорив, що учні Христові викрали й сховали тіло Іісуса Христа, розповівши, що фарисеї заплатили воїнам-вартовим, щоб розпустити цю чутку. Коли ж первосвященик і його прибічники почали гудити Господа, вони раптово втратили зір. Відновився він лише за молитвою Филипа.
Проповідував святий апостол також у Сирії, Малій Азії та на інших землях. Мученицьку смерть прийняв у фригійському місті Ієраполі (сучасне турецьке місто Денізлі). Помираючи на хресті, Филип, як і його Великий Учитель на Голгофі, молився за своїх розпинателів, просячи у Бога їм прощення.
***
Іменем апостола Филипа названо піст, який передує святу Різдва Христового. Починається Пилипівка (народна назва) 28 листопада і триває 40 днів, до 7 січня. Різдвяний піст освячує четверту пору року таємничим оновленням духовної єдності з Богом і підготовкою до святкування Різдва Христового. Святитель Лев Великий писав: “Як Господь ущедрив нас плодами землі, так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних”.
Справжній піст пов’язаний із молитвою, покаянням і утриманням від пристрастей та пороків, викоріненням злих справ, прощенням образ. Піст – не мета, а засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів. Без молитви і покаяння відмова від вживання продуктів тваринного походження є не більше, ніж дієтою. Сутність посту висловлена в церковній пісні: “Постуючи від їжі, душе моя, і не зчищаючися пристрастей, марно втішаєшся невживанням (їжі), бо якщо піст не принесе тобі виправлення, то ти будеш ненавидима Богом, як фальшива, та станеш подібною до злих демонів, що ніколи не їдять”. Для вірян Різдвяний піст є тернистим пошуком шляху до духовної єдності з Богом.
***
У День пам’яті жертв голодоморів, який щорічно припадає на четверту суботу листопада й об’єднує нашу націю у великій скорботі за мільйонами невинно убієнних сталінським репресивним режимом співвітчизників, у всіх церквах відбуваються поминальні богослужіння. Отож вони зберуть під куполами соборів і церков тисячі українців, щоб ми вкотре разом помолилися Господу про упокій душ наших закатованих предків, які в страшних муках залишали цей світ цілими родинами й селами. Які й у колисках були приречені кремлівськими катами на загибель уже тільки тому, що належали до нескореного народу.
Свічки в церквах, біля пам’ятних знаків, у будинках на підвіконнях мають світити на знак нашої незгасної пам’яті про всіх, кого Україна втратила в ті страшні десятиліття голодоморів (1921 – 1923; 1932 – 1933; 1946 – 1947). Традиційно о 16-й годині відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого розпочнеться жалобна акція “Запали свічку”.
***
До великого сонму угодників і чудотворців Української землі належить і преподобний Паїсій Величковський. Він відомий не тільки своїми молитовними подвигами і святістю життя, а і як перекладач творів Святих Отців Церкви. Преподобний вважається відроджувачем “старчества” – особливого виду духовного наставництва у справі спасіння.
Світське ім’я подвижника – Петро Величковський. Народився він 21 грудня 1722 року в Полтаві. Прадід, дід, батько і брат Петра були священнослужителями Полтавського Свято-Успенського собору. В 13 років хлопця віддали на навчання в Київську духовну академію, а через чотири роки він залишив навчання заради того, щоб здійснити свою велику мрію про чернече життя під керівництвом старця. Шукаючи такого наставника, мандрував із міста в місто, від одного монастиря до іншого. Спочатку – в Україні, потім – у Молдавії. Нарешті зважився вирушити на святий Афон.
Поселившись в убогій келії, харчуючись хлібом і водою (та й то через день), Паїсій провів чотири роки на самоті й у мовчанні. Його розрадою стали рукописи святоотецьких писань, які він знайшов у монастирських бібліотеках болгарських і сербських обителей. Всотуючи досвід древніх подвижників, Паїсій поступово перетворився на мудрого наставника. На Афоні він заснував скит святого Ілії, в який прибилося чимало вихідців із українських земель.
Служіння Паїсія на Святій Горі тривало 17 років. Потім старець повернувся до Молдавії, де продовжив свої монастирські труди. 28 листопада 1794 року, на 72-му році життя, старець тихо відійшов до Господа. Поховали його в Нямецькій обителі (в сучасній Румунії). У надгробному слові від братії сказано: “Ти був самому сонцю, наш отче, подібний”. Православна церква канонізувала старця Паїсія Величковського лише в 1988 році.
***
До зустрічі з Месією майбутній апостол і євангеліст Матфей мав ім’я Левій і був звичайним митарем. Одного разу, коли він займався збором податків, повз нього проходив Іісус, за Яким зібрався цілий натовп і з жагою слухав Його вчення. Господь звернув Свій погляд на Матфея і сказав: “Іди за Мною!” Митар підвівся і пішов за Спасителем, навіть не озирнувшись. Супроводжуючи Христа по всій Палестині, Матфей став свідком Його вчення і чудес як до розп’яття, так і після Воскресіння. У день П’ятидесятниці, сповнившись разом з іншими апостолами благодаті Святого Духа, Матфей був посланий проповідувати Добру Новину співвітчизникам-іудеям. Через вісім років після Вознесіння Господнього він першим написав Євангеліє.
За переказами, апостол Матфей проповідував також у Сирії, Персії, Парфії (територія сучасного Туркменистану), закінчивши свої подвиги мученицькою кончиною в Ефіопії. На іконах його зображують як євангеліста – з пером для писання, книгою чи звитком.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.