Дві з половиною години дивування, захоплення і найяскравіших штрихів до духовного й громадянського портретів непересічної постаті в історії нашого народу, Митрополита Андрея Шептицького (1865– 1944), засвідчили під час “круглого столу”, присвяченого 150-річчю від дня його народження, головне: інтерес до життєпису видатного церковного діяча й авторитетного захисника прав українства невпинно зростає. Шептицький – вражаюче актуальний у нашому переламному сьогоденні, знову є нагальна потреба шукати найважливіших відповідей        у його богословсько-соціальному трактаті “Як будувати Рідну Хату”, де є, зокрема, такі мудрі слова: “Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам, організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом…”
Добрий пастор для  свого народу
“Круглий стіл” відбувся у рамках V Всеукраїнської наукової конференції “Держава і церква в новітній історії України” в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка за участю науковців та духовенства Української греко-католицької церкви (УГКЦ) з різних куточків нашої держави. Відкрив зібрання екзарх Харківський УГКЦ, владика Василій (Тучапець), який наголосив, що діяльність Митрополита Андрея Шептицького сягала далеко за межі УГКЦ та Галичини і до сьогодні служить утвердженню християнських цінностей, ідеї об’єднання християнських церков в Україні та становленню нашої великої і незалежної держави.
– Шептицький був добрим пастором для свого народу. В своїх посланнях він писав, що, ставши єпископом, потім – Митрополитом, не перестає бути, найперше, монахом, – зазначив владика Василій. – Ця цілковита посвята Богові, Церкві, своєму народові дуже відчутна в усьому його служінні. Будучи людиною заможною, з графського роду, він фактично всі кошти віддавав на благодійну, просвітницьку та церковну діяльність. У 1905 році створив Національний музей у Львові, в який передав усю свою колекцію давніх українських ікон, а згодом подарував цей музей українському народу.
За цим вчинком – глибоке розуміння того, що, не маючи своєї держави, українці не втратять ідентичність і самобутність, тільки зберігши й передавши наступним поколінням свою культуру. Завдяки Шептицькому було врятовано архів Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Петрушевича у Відні. Владика фінансував навчання здібних митців. Ставши Митрополитом, уже під час першої зустрічі з імператором Австро-Угорщини порушив питання про заснування українського університету у Львові. Дбав про створення у громадах читалень.
Загалом докладний життєпис Митрополита Андрея може претендувати на багато томів, адже справ, які він ініціював чи до яких долучався, – сотні. Вболіваючи за долю ЗУНР, шукав підтримки для становлення Української держави в Європі й Америці, що, звісно, дуже нагадує наше сьогодення. Наголошував, що правдивий християнський патріотизм ґрунтується не на протиставленні, а на повазі до інших націй.
– Митрополит Андрей – це опікун Східної України, бо всі його мрії були пов’язані з об’єднанням українських християн, він для цього працював, – сказав отець Юрій Кролевський, настоятель парафії Пресвятої Трійці УГКЦ у Полтаві. – Мене дуже вразив той факт, що він пожертвував величезні гроші на будівництво церков у Китаї для росіян, які втекли від революції, для біженців з Росії після громадянської війни. Він не дивився, чи то католики, чи православні, а йшов і допомагав там, де люди потребували. Інших християн він сприймав, як своїх братів. Не раз нам говорять сьогодні й зі Сходу, й із Заходу, що ви, українці, – дуже дивні люди. Чому ви між собою ворогуєте? А ми завжди маємо відповідь: “Бо, любі сусіди, ви дуже довго розтягували нас у різні боки, кожен до себе. І тому сьогодні українцям так важко поєднатися. Владика Андрей – опікун майбутнього об’єднання українського народу в одній церкві”.
 Священицькі перекази  й архіви КДБ
Прикметно, що деякі історії, які яскраво характеризують Митрополита Андрея Шептицького, передаються від одного покоління богопосвячених осіб іншому. Знає такий переказ, зокрема, й отець Максим Кролевський: “Одного разу, коли Шептицький повертався з міста, куди вчергове ходив по книги, його зустрів звичайний священик і стурбовано сказав, що було б, владико, добре пошити вам іншу священицьку одіж. Бо ця вже дуже старенька, а ви ж – Митрополит. На що Шептицький збентежено відповів, що не має грошей. Однак священик не відступав і зауважив, що Митрополит придбав досить дорогі книжки. “Е, брате, на це я маю гроші!” – промовив владика Андрей”. Цікаво, що цей справжній велетень духу мав, до речі, й рідкісно високий зріст – 2 метри 10 сантиметрів.
Асистент кафедри Українського католицького університету (Львів), отець Тарас Бублик проаналізував діяльність Митрополита Андрея Шептицького протягом 1939 – 1941 років в умовах каральних заходів радянської держави проти церкви. Сестра Юліана Андрусів розповіла про Згромадження сестер Милосердя святого Вінкентія, заснуванням і становленням якого опікувався подвижник, врятувавши тисячі знедолених: сиріт, хворих, злидарів…
Доктор історичних наук, професор кафедри історії України ПНПУ імені       В.Г. Короленка Людмила Бабенко наголосила: постать Шептицького й за його життя була настільки знаковою, що її однаково страшилося й ненавиділо як російське самодержавство, так і радянська влада, бо Митрополит був особистістю, за якою ішли не тільки віряни, а й ті, хто був поза церквою. Шептицький володів надзвичайною харизмою, якою наділені далеко не всі навіть серед найбільш самовідданих і добросовісних служителів обраній справі.
– Науковці почали звертатися до постаті Митрополита Шептицького з метою саме наукового вивчення його діяльності, його спадщини порівняно недавно – на зламі 1990 – 2000-х років. І це стало можливим великою мірою саме завдяки відкриттю архівів СБУ. В Києві, в такому архіві, я випадково натрапила на тільки-но розсекречену на той час справу з назвою “Ходячі”, заведену 1939 року. Мене збентежила назва, але, працюючи з окремими томами цієї справи, я зрозуміла, в чому річ. Мова йшла про прикутого до інвалідного візка Митрополита Шептицького, який не міг без сторонньої допомоги залишити свою резиденцію. До нього ходила дуже велика кількість людей – духовенство, віряни, сестри, але так само в резиденції постійно були присутні й “сексоти”, агенти. Як колись царська “охранка”, так і енкавеесівці хотіли нейтралізувати Шептицького, зробити його керованим. Але він жодного разу не зронив своєї гідності, – розповіла Людмила Бабенко.
Згадували учасники “круглого столу” й про намагання Шептицького врятувати в 1933-му наш народ від Голодомору. Він закликав християн усього світу розповідати правду про страшну ситуацію в Україні й збирати посильну допомогу голодуючим. Однак радянська влада не визнавала факту голоду й відмовлялася приймати будь-яку допомогу з-за кордону. Багато зробив Митрополит Андрей у роки Другої світової війни для порятунку євреїв. Звертався з відповідними протестами до рейхсфюрера СС Гіммлера, особисто переховував переслідуваних: спочатку – в соборі Святого Юра у Львові, потім – у віддалених монастирях.
На жаль, політичні сили, зацікавлені в применшенні ролі Шептицького в історії України, дуже тривалий час спекулювали на “єврейському питанні”, намагаючись очорнити Митрополита закидами про підтримку німецької політики стосовно євреїв. Через ці та інші несправедливі звинувачення дуже забарився в часі процес причислення Митрополита Андрея до лику святих.
Нарешті цього року ситуація переломилася: Митрополита Андрея Шептицького за декретом Папи Римського визнано праведним. За молитвою до нього звершилося також велике чудо зцілення смертельно хворої людини: цей випадок зафіксовано в США. Над вивченням обставин зцілення працює спеціальна комісія, по завершенні роботи якої очікується проголошення Шептицького святим.
 Наш довгий шлях  до Помісної церкви
На прославу Митрополита Андрея Шептицького у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулася молитовна академія “Як будувати Рідну Хату”. До єпископа Василія, екзарха Харківського УГКЦ, на урочистостях приєдналися архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір та архієпископ УАПЦ (о) Ігор.
Зокрема владика Федір наголосив, що Шептицький має бути прикладом для всіх українців, готових служити своєму народові. Особливо важливим є звернення до його авторитету нині, коли авторитет політичної “еліти” в державі дуже низький.
– Митрополит Андрей Шептицький прагнув до нашої єдності. Відомо, що він спілкувався з митрополитом Іларіоном (Огієнком) щодо об’єднання українських церков. І я сподіваюся, що ми подолаємо нинішню проблему розділення і створимо одну родину, нашу Помісну церкву, – наголосив архієпископ Федір.
Ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко звернув увагу на те, що Андрей Шептицький є справжнім взірцем того, як можна єднати високе духовне життя зі світськими буднями. Оскільки він тримав на своїх плечах і турботи про матеріальний стан церкви, то був причетний до цукрового виробництва, розпоряджався лісами, нафтовими родовищами, земельними угіддями, але при цьому звичайні люди не потерпали від його діяльності жодним чином. Він був раціональним і справедливим господарем.
У рамках молитовної академії можна було переглянути фотовиставку, присвячену 150-річчю від дня народження Андрея Шептицького. Завершилися урочистості аматорським концертом, на якому юні полтавці розповіли про дитячі роки майбутнього Митрополита та виконали пісні на християнську тематику.

Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”