Приказка про єдність тіла і духу не нова. Зате така, що не старіє. Живим носієм тієї споконвічної правди є тренер-викладач із пауерліфтингу, тобто вправ із штангою, Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи Хачатур Хачатрян. Хто знайомий із творчістю нашої славної землячки Лесі Українки, певно ж, читав її поему “Самсон”. Відділення штангістів під промовистою назвою – клуб “Самсон” – працює у приміщенні по провулку Гоголя, 1.
Мимоволі подумалося, що у спортивному залі мене зустріне якщо і не сучасний двійник міфічного Геркулеса, то бодай хоч трохи схожий на одного з трьох фольклорних богатирів важкоатлет. А переді мною постав звичайний, як багато інших довкола, привітний, середнього віку і зросту чоловік у спортивній куртці. Назвався Хачатуром Рафіковичем. Про його фізичну форму судіть самі з того, що він і сьогодні чинний чемпіон України з того самого пауерліфтингу у ваговій категорії до 83 кілограмів. На його рахунку – виважена штанга вагою 175 кілограмів. Якщо захочете і свої сили приміряти до чемпіона у домашніх умовах, то візьміть по три 50-кілограмових мішки, додайте ще півмішка, скажімо, з картоплею і спробуйте підняти вантаж над головою. Тоді не з чужих слів знатимете, чи легко даються спортсменам чемпіонські звання.
“То звідки у Миргороді беруться дитячі тренери у ранзі чемпіонів?” – подумалося. За всіх не ручаюся, а мене, зізнаюся, пройняло оте дефіцитне нині почуття гордості за те, що і в неблизькому від великих міст, будемо відверті, провінційному Миргороді створені умови для того, щоб “вивчитися” на чемпіона. Хачатур Хачатрян є конкретним тому прикладом. Його дідусь та батько працювали у приміській Вовнянці та Миргороді будівельниками. Сам Хачатур став миргородцем у          10-річному віці. Спортивну кар’єру розпочав на власноруч впорядкованому майданчику біля свого двору на вулиці Хорольській. Сусідські хлопці хотіли бути сильними. Військовий розвідник із досвідом бойових дій у Нагорному Карабасі Хачатур і навчав їх вправам зі штангою та гирями. А це виявилося не так просто, як декому здавалося. У пошуках місця для занять важкою атлетикою він звернувся до тодішнього директора школи № 3 Антоніни Нікітченко. Педагог за фахом і покликанням, Антоніна Борисівна достойно оцінила виховну роль спорту для школярів узагалі й у своїй школі зокрема. Хлопці навели порядок у шкільному підвалі й там “бавилися” зі штангою.
Як буває у житті, несподівано для себе талановитий спортсмен і шанований друзями Хачатур від хазяйновитої сусідки Лідії Комендатенко почув схожу на легенду притчу.
А було так. Сусідка сама навчалася у школі № 3. Класним керівником у неї була заслужена вчителька України Лідія Василівна Шаповал. Її сестра працювала у Києві медсестрою у військовому госпіталі. Там і звела її доля з пораненим вірменом Артуром. Коли молоді почали збиратися у дорогу, на сімейній раді постало непросте для повоєнної пори питання: який посаг повезе молода українська дружина у Вірменію? Вирішили, що посагом буде найкоштовніша річ, яка після війни збереглася у сім’ї. Так і зробили. Сестра вибрала читаний-перечитаний шевченківський “Кобзар”. Тим часом роки йшли-минали… Якось до тітки у Миргород нагодилася смуглява племінниця з Вірменії і заговорила українською краще, ніж декотрі з її миргородських ровесників. Для неї підручником материнської мови був привезений з України “Кобзар”.
Після тектонічних, соціальних та інших потрясінь на Кавказі Хачатур не знає, як склалася доля того легендарного посагу, але вірить, що у Вірменії, як у себе дома, живуть, звісно, не в першому поколінні племінники миргородської вчительки. Сам він навчається на факультеті фізвиховання Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка і по праву називає себе українським вірменом у третьому поколінні. Названий Рафаїлом на честь дідуся, він опановує законодавство України у Полтавському юридичному інституті Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, донька Кароліна навчається у міській гімназії ім. Т.Г. Шевченка, дружина Анна Степанівна працює у КП “Спецкомунтранс”. Батько Рафік Оганесович обраний головою одного з найактивніших у місті вуличного комітету. Роботи вистачає всім.
Тренер-викладач спортивної школи Хачатур Хачатрян на пільгових умовах орендує і за власний рахунок утримує переобладнану під спортивний зал колишню лазню. За три роки тренерської роботи він виховав близько сотні юних спортсменів. Не всі вони, звісно, стали чемпіонами, але правда і те, що серед призерів змагань, у тому числі й на першість України, завжди є миргородці.
Міська рада і громадськість підтримують ентузіастів, які стараються залучити до спортивних секцій якнайбільше дітей раніше, ніж їх візьмуть на облік правоохоронці. За ефективну роботу з дітьми тренер Хачатур Хачатрян нещодавно нагороджений почесною відзнакою “За заслуги перед містом”. Сам достойний поваги спортсмен міський голова Сергій Соломаха під час вручення відзнаки так і сказав: чим більше у Миргороді буде одухотвореної спортом молоді, тим більше буде і патріотів міста, яке справедливо називають перлиною України.
На минулих виборах миргородці обрали активного поборника здорового способу життя Хачатура Хачатряна депутатом міської ради.
Спортсмени з клубу “Самсон” сердечно привітали свого тренера, який не шкодує чемпіонських сил для залучення молоді до спорту.

Леонард НІКОЛАЄНКО
“Зоря Полтавщини”