Остаточне вигнання нацистських окупантів з території України стало результатом ряду наступальних операцій радянських військ. Наймасштабніші з них: Донбаська – з 13 серпня по 22 вересня 1943 року, Корсунь-Шевченківська – з 24 грудня 1943-го по 17 лютого 1944 року, Східно-Карпатська, що була розпочата 8 вересня і завершилася визволенням України 28 жовтня 1944 року.
З нагоди 71-ї річниці визволення України від фашистських загарбників відбулося урочисте покладання квітів до меморіалу Солдатської слави в Полтаві. Урочисту колону очолили голова обласної ради Петро Ворона, заступник голови облдержадміністрації Роман Товстий, представники влади міста, ветеранських організацій, трудових колективів, духовенства, депутати місцевих рад, військові, молодь. Майоріли державні прапори і копія Прапора Перемоги.
…Прошумлять роки й десятиліття, прийдуть нові покоління, але вічно житимуть герої-визволителі у пам’яті людській. Полита кров’ю українська земля пам’ятатиме усіх, хто загинув у боях і віддав життя за те, щоб жили інші.
Пам’ять про тих, хто не повернувся зі смертельного двобою з ворогом, тих, чиї могили, відомі й невідомі, розкидані по своїй і чужій землі, присутні вшанували хвилиною мовчання. Світлом любові й суму осяяні імена загиблих бійців найстрашнішої війни в історії людства, відзначалося під час церемонії. Прозвучав Державний Гімн України.
Залізничник із понад 70-річним стажем, давній і добрий друг “Зорі Полтавщини” полтавець Микола Булава після визволення області працював у колгоспі в рідній Машівці. Згодом за комсомольською путівкою трудився на Півночі, відбудовував народне господарство, прокладав залізницю. Микола Леонтійович розповів, що його двоюрідний брат у
1941-му служив в армії, загинув у Києві під час перших нальотів гітлерівської авіації… Батько був репресований у 1937 році, мама залишилася з двома дітьми.
– Правильно, що такі свята відзначаються на державному рівні, так має бути, бо подвиг визволителів – безсмертний, і про це мають знати молоді, – каже Микола Булава, який має статус учасника війни.
Спогадами про 1940-ві поділився й полтавець Михайло Фисун:
– Дитинства ми не знали, мені було 9 років, коли пішов у перервах між шкільним навчанням працювати у колгосп в Рунівщині Полтавського району. Воду ми возили підводами, жаткою жали, за кіньми доглядали. Здавалось, навіть булані й вороні розуміли, що ми – діти, маленькі й слабі. В полі снопи мати в’яже, а я тягаю. Батька тричі забирали в Німеччину на примусові роботи, а він тікав. Важко довелося людям у тій війні.
Ці болючі спогади – ніби докір за незахищену старість…

Ганна ЯЛОВЕГІНА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”