У   травні 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав Закон України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Згідно з його положеннями до 21 листопада місцеві ради мають ухвалити рішення щодо зміни радянської топоніміки в населених пунктах.
Статистика
На основі даних моніторингу Українського інституту національної пам’яті у Полтавській області під дію закону фактично підлягають 41 село, одне селище й одне місто – Комсомольськ. 17 вересня у Комсомольську відбулись тематичні громадські слухання. Понад 90 відсотків присутніх на зібранні проголосували проти зміни назви міста.
За даними департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації, станом на перше вересня 2015 року 25 населених пунктів підлягають під дію закону, із них у трьох провели громадські слухання щодо перейменування. Жодного відповідного рішення ще не прийнято.
У Полтаві потрібно змінювати назви двох районів – Ленінського та Октябрського, чимало найменувань вулиць.
Погляди
У питаннях перейменування вулиць, населених пунктів думки людей діаметрально протилежні.
– Державна культурна політика вступає у протиріччя з цими назвами. Наприклад, який стосунок має Артем, себто Федір Сергєєв, до Полтави? Він за завданням Леніна створив Донецько-Криворізьку Радянську Республіку, щоб ця значна частина території сходу України не ввійшла до складу УНР. У Луганську я мешкав в Артемівському районі. У Полтаві йду вулицею Артема, повертаю на Жовтневу. А чому, наприклад, не Вереснева? Обласний центр звільнили ж від німецької окупації у вересні. З вулиці Леніна звертаю на Фрунзе… Коли починаєш осмислювати, відчуваєш душевне сум’яття, мовляв, де я знаходжуся? – ділиться думками кандидат педагогічних наук, доктор філологічних наук, професор кафедри філософії і економіки освіти Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В. Остроградського Олексій Неживий.
На противагу такій позиції досить часто лунають зовсім протилежні думки. Наприклад, “навіщо перейменовувати вулиці, нехай краще на них дороги відремонтують” чи “змінюватимемо назви щоразу, як переобиратимуть нову владу? Нова мітла по-новому мете”. Чи “давайте перейменуємо, але як американці – за номерами – 1-ша, 4-та авеню”. “Ця справа не на часі, краще розпочинати її втілення після реформ судочинства, правоохоронних органів, зміни в соціальному забезпеченні й підтримці громадян, економіці”.
– Хтось каже, що йому байдуже до назв. Це свідчить про те, що люди деморалізовані й денаціоналізовані. Така проблема не політична, вона – в морально-етичній площині. Представники мого покоління відмовляються від перейменувань, тому що символіка радянських часів у їхній пам’яті пов’язується з матеріальним мінімумом, який вони мали у 1970–1980 роки, тобто гарантовану роботу, хоча із малою, проте стабільною заробітною платнею, порівняно дешеві продукти, квартирну плату. І ці згадки стали для них символами хай і не справжнього, але все-таки благополуччя, – зазначив Олексій Неживий.
Закон є закон. І його потрібно виконувати
Про процес декомунізації розповів директор департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Вадим Штефан:
– На рівні місцевого самоврядування рішенням сільської ради організовують робочу групу, яка визначає перелік об’єктів, що підпадають під дію закону. Потім питання виносять на громадські слухання й відбувається обговорення й перейменування. Якщо останнє не здійснюється, розпочинається інший етап – створення робочої групи на рівні області. У разі потреби ми готові включитися в цей процес – наш департамент розробив склад такої групи, що займатиметься питаннями декомунізації на рівні області.
Тож на визначення щодо нових назв вулиць, площ, інших топонімів органи місцевого самоврядування мають час – до 21 листопада 2015 року. Якщо ж після закінчення відведеного терміну відповідного рішення не приймуть, його у формі розпорядження ухвалюватиме очільник відповідної міської (сільської, селищної) ради у тримісячний строк, тобто до 21 лютого 2016 року. У випадках, коли рішення не приймають ні міська (сільська, селищна) рада, ні міський (сільський, селищний) голова, перейменування здійснюється розпорядженням голови обласної державної адміністрації, який зобов’язаний прийняти його до 21 травня 2016 року.
– У разі невиконання закону на регіональних рівнях відповідні ухвали прийматиме Кабмін. Перейменувати топоніми й демонтувати знаки тоталітарного режиму потрібно в будь-якому разі. Питання лише в тому, чи це зробить місцева громада, яка врахує побажання мешканців, регіональну специфіку, чи завдання виконають централізовано, але з меншим залученням місцевого населення, – поінформував координатор громадської організації “Злам Стереотипів”, член всеукраїнської мережі Громадський сектор Євромайдану, історик за освітою Олександр Ластовецький.
Він разом зі ще одним учасником “Зламу Стереотипів”, координатором освітнього проекту “Твоя історія” Ярославом Томенком, який, до слова, також історик за освітою, на тематичній прес-конференції представив орієнтовний перелік об’єктів у Полтаві, що підпадають під дію закону про засудження комуністичного й нацистського тоталітарних режимів. Громадські активісти зазначили, список ще неповний, його узгоджуватимуть з істориками, краєзнавцями, пропонуватимуть обговорити населенню.
Міфи декомунізації
Під час прес-конференції Ярослав Томенко й Олександр Ластовецький пояснили, що деякі труднощі на шляху цього процесу є лишень вигаданими проблемами.
– У суспільстві щодо декомунізації існують кілька міфів, які тиражуються й спонукають людей виступати проти поступу процесу. Перший – зміна документів, велика бюрократична тяганина. Насправді законодавством не передбачено граничних термінів заміни документів у зв’язку з перейменуванням вулиць. Тобто документи залишаються чинними безстроково. Оновити їх можна в будь-який момент, коли в цьому виникне необхідність. Після перейменування користуватися незміненими документами можна лише за потреби додавати копію рішення міськради чи відповідного органу про перейменування, – зазначив Олександр Ластовецький. – Другий міф – великі витрати. В Україні роздрібна ціна таблички – 60 – 120 гривень. Оптом, звісно, дешевше. При тому й нині не на всіх будинках вони є, натомість – написи фарбою. Є будівлі й без зазначення вулиці, лише з номерами. Для міського бюджету виготовлення табличок не надто затратна справа. Крім того, можна працювати в партнерстві із громадськими організаціями чи іншими установами. Ми разом із кількома представниками “Зламу Стереотипів” готові вивести фарбами назви двох-трьох вулиць на будинках власним коштом і силами, якщо міська рада дозволить. Є варіанти, як здійснити перейменування за менші кошти, а розмови, що це дорого чи не на часі, – відмовки. Є закон, і його потрібно виконувати. Третій міф – демонтують усе, що стосується Радянського Союзу, Другої світової війни, вчених, письменників, що жили за часів СРСР. Законом передбачений відповідний чіткий перелік, згідно з яким під декомунізацію підлягає те, що стосується комуністичних партій, Радянського Союзу, союзних республік, військових і політичних діячів, які брали участь у нав’язуванні більшовицької влади в Україні й переслідуваннях борців за незалежність нашої держави. Щоб не знищувати, демонтовані пам’ятки можна перенести в окремий музейний комплекс. Як відомо, нині міністерство культури розробляє його проект. Подібні заклади є у Литві й Угорщині.
Діяльність на перспективу
– Процес декомунізації поступовий, дасть результат років через 15. Можливо, він погано відображений у ЗМІ. Крім того, його можуть використовувати задля створення конфліктів у суспільстві, щоб посіяти розбрат, маніпулюючи темою. Люди ще мало розуміють, для чого подібні зміни відбуваються, – зазначив Вадим Штефан. – Будь-які реформи завжди болючі, при тому населення не знає, до якого результату вони призведуть. І, напевно, тут завдання влади – показати суспільству своїми успішними кроками через інвестиції, створення робочих місць, забезпечення соціальними гарантіями, що незахищені люди отримають допомогу, а молодь – можливість реалізуватися. Влада має працювати в такому напрямку й не хапатися за уламки старого. Громадянам потрібно жити не згадками, “як це було”, а бачити перспективу. Потрібно водночас ремонтувати дахи й впроваджувати декомунізацію. Ми маємо стати державницькою нацією, створення держави для нас – пріоритет.

Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”